7. Дзеркальний Сніданок

Нові кеди самі підказали Маркові і Соломії дорогу — вони весело посвистували при кожному кроці і стрибали на підлозі.
Так діти й потрапили у наступну дивну кімнату.

Тут усе блищало: стіни, підлога, навіть стеля були вкриті дзеркалами.
Кожен рух Марка і Соломії відбивався тисячу разів — відчуття було таке, ніби вони потрапили у величезний калейдоскоп.

А посеред кімнати стояв накритий стіл.
На ньому красувалися каші, пиріжки, молоко, соки і дивної форми печиво.

— М-м-м, сніданок! — зрадів Марко. — Я так зголоднів!

Він схопив ложку каші, але… на смак вона виявилася морозивом!
Соломія вхопила склянку молока — а там був кислий лимонад!

— Що тут за чари? — здивувалася вона, дивлячись у дзеркала.

І раптом із-за столу висунулась мила бабуся в смішних окулярах, що сиділа на купі дзеркальних подушок.

— О, вітаю! — засміялася вона. — Це моя дзеркальна їдальня. Все тут працює навпаки!

Виявилося, що через переплутані закляття у цій кімнаті все змішалося:

• солодке стало солоним,
   
• холодне — гарячим,
   
• легке — важким.
   

Бабуся пояснила:

— Щоб скуштувати справжній сніданок, треба їсти не те, що хочеш, а те, що виглядає навпаки!

Марко спробував схопити найжахливішу на вигляд брунатну кашу — і вона виявилася найсмачнішою шоколадною масою.
Соломія випила дивно-зелену рідину — і відчула освіжаючий смак полуничного молока.

Діти сміялися і раділи, як на справжньому святі.

Наприкінці сніданку бабуся подарувала їм дзеркальну ложку:
ложку, яка завжди показує тебе трошки смішнішим, ніж ти є — щоб ніколи не забувати сміятися над собою.

І знову, посміхаючись, Марко і Соломія вирушили далі — досліджувати веселе серце Будиночка Безладу.