Розділ 11

Цього вечора я знову засинаю одна. Мені починає здаватися, що Адам взагалі не приходить спати у свою кімнату. Не скажу, що мене це засмучує, просто дивно якось.

Сьогодні у мене немає консультації, тому вирішую разом з Діною поїхати у весільний салон. Чесно кажучи, уявлення не маю, якою має бути моя весільна сукня, і дуже сподіваюся, що подруга допоможе мені у цьому. 

Коли виходжу з будинку, бачу Алекса біля автомобіля. Сьогодні зранку ніхто з чоловіків зі мною не снідав, і це виглядало трохи дивно. 

Алекс сідає за кермо, а я — поруч із ним. Називаю адресу Діни, і їдемо спочатку по неї. 

— Пробач за вчорашнє, — несподівано говорить Алекс. — Це все емоції. Я хотів вбити цього мудака.

— Пробачаю, — не знаю, чому, але злитися на Алекса не можу. Він хороший. Принаймні мені так здається. — А чому я сьогодні снідала одна? 

— У нас була важлива зустріч зранку. Снідали в ресторані, — відповідає Алекс. 

— Зрозуміло, — не розумію, чому мене так цікавить, де був Адам. Невже я починаю вливатись у роль його нареченої? 

— Сьогодні у тебе немає консультацій? — питає Алекс.

— Ні, перенесли на завтра, — кажу. 

Алекс киває, і далі їдемо мовчки. Рівно до того моменту, коли на заднє сидіння не сідає Діна й одразу ж подає свою руку чоловікові.

— Привіт, я Діна! — я впізнаю цей голос. Подруга попливла від Алекса! 

— Алекс! — він стримано тисне їй руку, відпускає і хапається за кермо. Я ж озираюсь до подруги, і вона демонструє мені великий палець. 

Коли йдемо в салон, Алекс залишається чекати нас в автомобілі просто під вікнами. Поки розглядаємо моделі, що висять на манекенах, Діна вирішує поділитися своїми враженнями про Алекса.

— Він такий гарячий! Боюсь навіть уявити, який твій Адам наживо! — випалює. 

Усміхаюсь і розумію, що нічого з запропонованих моделей мені не подобається. Дивно якось, я-то думала, що візьму першу-ліпшу сукню та одягну її, а тут дійшло до діла, і я не хочу першу-ліпшу. Хочу бути гарною.

Консультантка показує нам каталог, і Діна обирає для мене кілька моделей, щоб я приміряла. Поки чекаємо на сукні, нам приносять каву, і я розповідаю подрузі про те, що сталося вчора. 

— Я шокована! — випалює. — От Кирило мудак! 

— Це точно, — зітхаю. 

— І що тепер? — хмуриться. — Адам нічого йому не зробить?

— Сумніваюсь. Мабуть, уже зробив, — кажу.

— І правильно! Таких тварюк одразу треба на місце ставити. Тим паче у тебе такі захисники! — Діна дивиться у вікно на автомобіль, у якому сидить Алекс. — Блін, він такий гарний! І на мене навіть не дивиться. 

— Тобі дійсно подобається такий брутал? — дивуюсь. Так, Алекс гарний, але він значно старший за Діну і точно не хороший хлопчик. 

— А тобі хіба ні? — дивується. — Он тобі як пощастило! Адам, мабуть, ще сексуальніший!

Чомусь саме в цей момент згадую самого Адама, а саме: наш вчорашній поцілунок. Ну так, він гарний, але і шалено сексуальний, але ж це не привід закохуватись у нього по вуха. 

Розмови доводиться відкласти, коли консультантка приносить мені кілька суконь. Виявляється, що одягнути цю красу доволі проблематично. Вона допомагає мені, і вже після третьої сукні почуваюсь шалено втомленою. 

— Щось не те, — кривиться Діна, і я її підтримую. Всі сукні гарні, але… мені не подобаються. 

— Остання залишилася, — говорить дівчина, і я влізаю в ще одну сукню. Коли виходжу до Діни, вона рота відкриває від захвату, а я усміхаюсь. Бачу своє відображення і розумію, що це вона. Просто ідеальна сукня. 

— Ого! — випалює Алекс, якому, схоже, набридло сидіти в машині і він вирішив приєднатися до нас. — Яка ти гарна, невістко!

Я знову усміхаюсь і пізно ловлю себе на думці, що щаслива зараз. Я-то думала, що ридати буду, одягаючи цю сукню, а все вийшло якраз навпаки. І що це означає? Я змирилася, чи… мені починає подобатися Адам? 

Чомусь я більше схиляюсь саме до другого варіанту, і цей факт зовсім мене не лякає.

Сукню доводиться залишити в магазині, щоб її підшили під мій ріст. Її привезуть одразу в маєток Адама за день до весілля. 

Далі ми обираємо ще фату і туфлі, а коли шопінг закінчується, Діна пропонує пообідати разом. Я ж то розумію, що вона хоче більше часу провести з Алексом, який ну ніяк на неї не реагує. 

— Я в машині почекаю, — говорить Алекс, коли зупиняє автомобіль біля кафе. 

— Не хочеш пообідати з нами? — дивуюсь. 

— Ні, — коротка відповідь і кислий вираз обличчя Діни. 

Поки чекаємо на замовлення, вирішуємо ще трохи поговорити. Все-таки скоро я буду жити в іншій країні, тому наші розмови обмежаться до телефонних дзвінків. 

— Як там твої батьки? Раді, що сплавили доньку? — питає Діна.

— Мабуть, — знизую плечима. — Ніхто навіть не намагається зі мною поговорити. 

— Які ж вони у тебе погані, — злиться Діна. — Продали доньку якомога дорожче — і щасливі!