Розділ 8

Коли повертаємось у маєток Адама, його самого там не застаємо. Це добре. Не хочу цих запитань, як минув мій день. 

Дуже сподіваюсь, що Алекс таки дотримає слова і не буде розповідати братові про залицяння Кирила. А від самого Кирила мені дійсно треба триматися якнайдалі, щоб не було проблем. 

Встигаю лише пообідати в компанії Олени, коли на порозі кухні з'являється Алекс. 

— У мене новини, невістко! Адам запрошує тебе в ресторан. 

— Навіщо? — дивуюсь. 

— У нього там ділова зустріч сьогодні, а ти, як його наречена, маєш бути поруч, — пояснює. — Рівно о шостій маєш бути готовою. 

Коли він йде, я важко зітхаю. Тільки цього мені не вистачало! Не встигли одружитися, а я вже маю вдавати з себе щасливу наречену. 

— Що таке, Алісо? Не хочеш їхати? — питає Олена.

— Не хочу, — кажу, як є. — Я не обирала таке життя, де немає права вибору. Постійно треба робити те, що хочуть інші. 

— Хіба погано, коли чоловік такий, за яким і заховатися можна? — усміхається жінка. — Адам нікому не дасть тебе образити та залишати без права вибору не стане. Просто зараз так необхідно. Ти маєш його підтримувати, щоб була гармонія.

— Яка гармонія може бути між людьми, які не знають одне одного? А як же кохання? Почуття? — питаю.

— Невже Адам зовсім тобі не подобається? — хмуриться Олена. 

— Не знаю, — знизую плечима. 

— Тоді спробуй пізнати його краще, тоді не буде так важко. От побачиш, — Олена обнадійливо усміхається, а я не знаю, що їй відповісти. Все начебто так, як вона і каже, але… 

Як же багато цих “але”!

Повернувшись у кімнату, шукаю серед речей щось відповідне для виходу у світ, але нічого так і не знаходжу. Не піду ж я в ресторан у джинсах. Хоча ідея мені подобається. 

Розумію, що доведеться їхати на шопінг, тому йду на пошуки Алекса. Не впевнена, що йому подобається бути мені нянькою, але, коли кажу про те, що треба їхати в місто, він погоджується без слів. 

У торговий центр Алекс йде зі мною. Поки гуляю поміж рядів, він постійно десь недалеко, щоб я на виду була. Вирішую купити сукню, щоб хоча б один раз бути схожою на дівчину. Вона доволі скромна, але мені подобається. 

Чорного кольору, на широких лямках і довжиною практично до колін. Зате доволі вузька та облягає моє тіло як друга шкіра. Доводиться ще й туфлі на підборах прикупити, яких я страшенно не люблю.

— Треба ще в салон краси. Я зовсім не вмію робити зачіски та гарний макіяж, — кажу Алексу, коли сідаємо в салон автомобіля. Називаю йому адресу, де зазвичай любить зависати моя мама, і їдемо ще туди. 

Одразу беру з собою сукню та туфлі, тому що поїхати в маєток Адама та переодягнутися точно не встигну. Поки Алекс чекає на мене в машині, я переодягаюсь і передаю своє обличчя майстру. 

Рівно через пів години заледве впізнаю себе у відображенні. Не скажу, що сильно щось змінилось, тому що я не просила робити з мене ляльку, але очі стали більш виразними, губи — соковитими та більшими, а вії — довшими. Волосся локонами спадає на плечі та блищить на світлі. 

Коли виходжу до Алекса, він дар мови втрачає. Розглядає прискіпливо і точно не впізнає в мені ту пацанку, якою я ще зранку була.

— Думаю, що Адам оцінить, — хмикає чоловік і відчиняє для мене двері автомобіля. 

Я теж думаю, що оцінить, але уявлення не маю, якою буде його реакція. Чи не перестаралася я?

До ресторану дістаємось доволі швидко. Чесно кажучи, я сподівалася, що Алекс піде зі мною всередину, але він заявляє, що на цьому його місія виконана, тому зі спокійною душею передає мене в руки майбутнього чоловіка.

Тільки-но заходжу всередину, як автомобіль Алекса зривається з місця. На вході мене зустрічає дівчина-хостес. Коли кажу, до кого я, вона зацікавлено мене розглядає і просить йти за нею.

Ми йдемо через зал, але тут я Адама не бачу. Виявляється, тут є ще один, де, крім Багрова та ще якоїсь пари, більше нікого немає. Коли мій погляд зустрічається з поглядом Адама, відчуваю, як тілом бігають мурахи. Він розглядає мене дуже прискіпливо, наче очам своїм не вірить, що це дійсно я.

— Доброго вечора! — вирішую бути вихованою. 

— Адаме, твоя наречена просто чарівна! — говорить чоловік років шістдесяти, а сам Багров підводиться на ноги та наближається до мене. 

Відчуваю, як його рука огортає мою талію, а тоді він цілує мене в щоку. Всього лише короткий дотик до шкіри, а у мене дихання збивається. 

І що це за реакція така? Ще й цей довгий погляд, який він дарує мені після поцілунку. То йому сподобався мій образ, чи ні?

— Ви така гарна пара, — усміхається жінка з дорогезним кольє на шиї. — Адаме, з такою красунею ти сам наче помолодшав років на десять. 

— Підтримую! — киває чоловік.

— Сідай, Алісо! — Адам відсуває для мене стілець, і тепер я сиджу поруч з ним, а ця пара — навпроти. — Я зробив замовлення на свій смак. Ти не проти?

— Та ні, — кажу. Дивлюсь на нього довше, ніж одну секунду. Погляд Адама здається таким глибоким.