Розділ 7

Аліса

Коли повертаюсь у кімнату, Адам уже спить. Він дихає рівномірно, а я витріщаюсь на його голий торс. Здається, цей чоловік любить спати без футболки. Добре, що хоча б нижню частину ковдрою прикрив.

Переодягнувшись у ванній кімнаті в піжаму, лягаю на свою частину ліжка. Відвертаюсь від Адама і… починаю думати. 

Він дозволив мені закінчитися навчання, і тільки після цього ми поїдемо в Монако. Це дуже благородно з його боку і приємно. Здається, він дійсно не такий поганий, яким може здаватися. Принаймні щодо мене. 

Дуже цікаво, про що він говорив з моїм батьком. Він мене захистив. Розумію, що зробив це тільки тому, що я його річ, але все ж… Батько подібного ніколи не робив.

Наступного ранку знову прокидаюсь у ліжку одна. Здається, Адам не любить довго валятися у ліжку. Справи не чекають. 

Спочатку йду в душ, а вже звідти — на сніданок. Для універу обираю те, що зручно, тому зараз більше схожа на пацанку, ніж на леді. Джинси, кофта з капюшоном і кросівки. Волосся збираю у хвіст і ні граму макіяжу на обличчя. 

— Доброго ранку! — кажу всім присутнім на кухні. 

Олена, як і вчора, біля плити, а от Адам з Алексом  уже снідають. 

— Що за прикид, невістко? — питає Алекс. — Ти схожа на…

— Можеш не говорити на кого, — сідаю навпроти нього. — Хто відвезе мене в універ? 

— Від сьогоднішнього дня я твій лакей, — підморгує мені Алекс. 

— Я думаю, що тобі не варто нагадувати, як поводитись, — заявляє Адам. — Тільки-но побачу щось не те — з універом буде покінчено. 

Ого! Що за зміни? Адам встав не з тієї ноги? Вчора ж зовсім інакше говорив.

— Я буду хорошою дівчинкою, — відповідаю, дивлячись на нього. 

— Побачимо, — Адам дістає з кишені піджака гаманець, а тоді кидає на стіл свою картку. — Після пар Алекс відвезе тебе в магазин. Купи все, що треба. І про сукню не забудь. 

Картку забираю, тому що розумію — так треба. Я просто перейшла з одних рук в інші, то навіщо собі відмовляти чи вмикати гордість? А жити я за що буду?

Адам залишає нас першим, коли йому хтось телефонує. Чую, як гримають двері, а вже через хвилину автомобілі залишають територію. Закінчивши сніданок, беру рюкзак і разом з Алексом також йдемо на вулицю. 

Погода сьогодні якась незрозуміла. Хмарно і прохолодно. Дуже сподіваюсь, що вдень буде тепліше і сонце з'явиться.

— Коли у тебе закінчуються пари? — питає Алекс дорогою в універ.

— О другій, — кажу.

— Це мій номер. Телефонуй, якщо щось зміниться, — він передає мені візитку, і я ховаю її одразу в сумку. — Сама нікуди не ходи. Не варто випробовувати терпіння Адама. Він не завжди такий хороший, повір. 

— Не буду, — я дійсно хочу закінчити навчання без пригод і зі спокійною душею розпочати нове життя. В іншій країні.

Я не хочу нікуди летіти. Хочу бути тут. Розумію, що  це бажання Адам до уваги брати не буде, тому що сам живе в Монако і я маю бути поруч з ним. 

— Бувай, невістко! — кричить мені Алекс, коли залишаю салон. Гримаю дверима і йду до входу, але дорогою бачу Діну і звертаю до неї. 

— У тебе новий водій? — цікавиться. 

— Це брат Адама Багрова, — пояснюю. 

— Круто, що він дозволив тобі закінчити навчання, — говорить Діна, коли ділюсь з нею останніми новинами. — І зовсім не круто, що ти будеш жити в іншій країні. 

Ми займаємо свої місця в аудиторії, і я помічаю, як до нас наближається Кирило. Одразу згадую, як він чіплявся до мене в клубі, і даю собі слово триматись від нього на відстані. 

— Привіт, дівчата! — Кір сідає просто на парту поруч зі мною і витріщається чомусь саме на мене. — Алісо, хотів запитати, куди ти зникла тоді? Я образив тебе чимось? 

— Ну, як тобі сказати… — починаю, але Діна мене перебиває:

— У нашої Аліси весілля наступного тижня. З клубу її наречений забрав, — випалює. 

— Нічого собі! — видно, що Кір такими новинами не задоволений. 

— А ти думав! Тому змотуй вудки, Кірюшо. Наша Аліса тобі не по зубах! 

— Це ми ще побачимо! — Кір ображається, мабуть, і йде до свого місця. 

— Діно, тобі не здається, що це надто жорстоко? — питаю у подруги. 

— Не здається, — фиркає. — Кір давно у тебе закоханий. Навіщо будувати якісь мрії стосовно тебе, якщо ти іншому належиш? 

З одного боку, я Діну підтримую. Краще одразу розставити всі крапки над “і”, а з іншого — не хочу нікого приплітати у своє життя. Особливо Кіра. 

Зовсім скоро стає зрозуміло, що пар, як таких, із завтрашнього дня вже не буде. Нам залишається лише скласти іспити. Тішить те, що вчилась я доволі добре і хвилюватися немає причин. 

— Навіть не віриться, що скоро все це закінчиться, — зітхає Діна, коли на великій перерві сидимо в кафе і п'ємо каву. 

— Це точно, — підтримую її. — Що далі плануєш робити?