Розділ 4

Та якщо цей чоловік думає, що я просто візьму і буду йому відповідати, то сильно помиляється. Не буду! 

Намагаюсь його відштовхнути, хоча для мене це як зрушити з місця гору. Міцно стискаю уста, щоб він не зміг дістатися мого рота, і коли Адам розуміє, що я не піддамся — відпускає. 

Ще кілька секунд розглядає мене прискіпливо, а тоді знову сідає рівно. Ми обоє важко дихаємо, і обом хочеться більшого. Мені — вистрибнути на ходу з цієї машини, а йому — довести діло до кінця.

Тільки-но в голові складається картинка нашої першої шлюбної ночі, серце мало не вистрибує з грудей. Якщо Багров буде так само мене домагатися, як робив це хвилину тому, я ніколи не зможу йому довіряти. 

До кінця поїздки ми більше не розмовляємо. Адам взагалі вдає, що мене тут немає, і задумливо потирає своє підборіддя. 

Коли автівка зупиняється на території приватного маєтку, для мене навіть двері відчиняють. Той самий чоловік, якого я побачила першим… 

На вулиці багато ліхтарів, тому я можу добре роздивитись територію. Однозначно вона величезна, і, мабуть, уже завтра проведу собі екскурсію. Звісно, якщо доведеться тут залишитися. 

— Ходімо в будинок, — стримано заявляє Адам і впевнено йде до входу. 

Лише зараз розумію, що він вищий від мене на цілу голову, а про ширину плечей взагалі мовчу. Реально як скеля…

Будинок всередині світлий та просторий. Зовсім не нагадує замок монстра. Поки озираюсь навколо, Адам зупиняється у мене за спиною і чекає чогось.

— Як тобі тут? — питає доволі спокійно, а я повертаюсь до нього обличчям і розумію, наскільки темні у нього очі. Кілька секунд дивлюсь у них і розумію, що пауза затягнулась. 

— Нормально, — бурчу. — Де моя кімната?

— Там, де і моя, — заявляє. 

— Що? — а це вже не смішно. — Я не буду з тобою спати! До весілля так точно!

— Це не тобі вирішувати, — заявляє. — Але тут ти маєш рацію. До весілля я тебе не чіпатиму. Спочатку ти повинна звикнути до мене. 

— Сумніваюсь, що зможу, — кажу чесно. 

— А ти не сумнівайся, — Адам піднімається сходами на другий поверх, а мені нічого не залишається, як йти за ним. Я не знаю, чи можна йому вірити й чи не буде він мене домагатись, але сподіваюсь, що він чоловік слова. Принаймні здається таким. 

Адам пропускає мене в кімнату першою. Тут величезне ліжко, шафа і комод. Усе необхідне для життя є. Залишилось тільки речі свої сюди перевезти.

— Завтра всі твої речі будуть тут, — Адам наче думки мої читає. — Душ за цими дверима. Поки одягу немає, можеш взяти ось це.

Він дістає з шафи якусь тканину і кладе на край ліжка. Кілька секунд чекає на щось від мене, але я продовжую мовчати, тому залишає кімнату, прикривши за собою двері. 

Беру в руки річ, яку він залишив, і розумію, що це футболка чоловіка. Не сильно горю бажанням її одягати, але спати у своєму одязі не хочу ще більше. 

Стою під душем хвилин двадцять. Змиваю з себе макіяж і мию голову. Коли залишаю кабінку, просушую волосся рушником й одягаю таки футболку Багрова. Вона на мені як сукня практично. 

Коли ж повертаюсь у кімнату, якраз відчиняються вхідні двері й сам Адам завмирає на порозі. Розглядає мене прискіпливо, а я відчуваю, як горить обличчя. Без макіяжу та підборів я взагалі на дев'ятикласницю схожа. 

— Лягай спати. Я в душ, — у голосі Адама з'являється хрипота, яка шалено йому пасує. Не розумію, чому мені це подобається! Взагалі не розумію, чому думаю про цього чоловіка!

Йду до ліжка і знімаю з нього покривало. Саме в цей момент Адам дістає з шафи якийсь одяг і несподівано знімає з себе футболку. Так і завмираю з покривалом у руках, розглядаючи його розмальовану спину. 

Ніколи не була прихильницею татуювань, але, дивлячись зараз на Адама, не можу нормально повітря вдихнути. Здається, Багров вирішує мене добити та ще й передом до мене повертається. 

Його тіло дуже міцне та ідеальне просто. М'язи в поєднанні з татуюваннями роблять його схожим на воїна якогось… 

Коли розумію, що уява не туди мене завела, різко відвертаюсь і знімаю ще й ковдру з ліжка. Лягаю під неї та заплющую очі. Краще вдати, що сплю, ніж витріщатися на голе тіло практично незнайомця. І байдуже, що він мій наречений.

Гримають двері, і Адам зникає за дверима ванної кімнати. За хвилину чую, як починає литися вода, і уява підкидає мені картинки Багрова в душі. Здається, варто сходити до психолога! У мене явно проблеми з головою! Я не можу вестися на гаряче тіло свого нареченого! Він поганий! Він бандит! Він… 

Хочу ще щось додати, але не можу вигадати. Розумію, що надто пізно вже і треба якось рятувати себе. Не знаю поки як, але обов'язково щось вигадаю. А поки треба спати. Дуже сподіваюсь, що Адам дотримає слова і буде тримати руки при собі. 

Хай там як, засинаю швидко, і чомусь мене зовсім не лякає те, що дім-то не мій і навколо повно незнайомців. Невже це сам Багров таку довіру у мене викликає? А може, я просто змирилася з тим, що інакше просто не буде?

Прокидаюсь наступного ранку й не одразу розумію, що кімната-то не моя. Таке відчуття, що всі вчорашні події мені наснилися. Шкода тільки, що спала я не вдома і футболка на мені не моя… а мого нареченого!