2

Розділ другий

-Вона прийшла до свідомості! 

*Що? Хто це? Я раніше не чула цього голосу... Обличчя розгледіти не змогла, все як у тумані... 
Хтось розмовляє про щось використовуючи якісь медичні терміни... Що відбувається?
Чиясь гаряча рука зіргіває мою холодну...
Так тепло... Так приємно...
Але це не братова... Хто це може бути?
Байдуже... Хай все лишається, як є...
Я задоволена...
Хтось кричить щось про пульс... Комусь погано? Хтось може померти? Не розумію.
Чому я не можу нічого промовити? Я хочу сказати... Ну нічого... Зараз трохи спокійно полежу, може й вийде.*

-Чорт, її пульс уповільнюється! Розряд!

*Чому я не можу спокійно лежати? Що відбувається? Дивне відчуття... Наче хтось порушує мій найсолодший сон...*

-Ура! Вона знову дихає! 

*Наче зі світла у темряву поринула...
Знову світло... Якийсь шум... Мої очі...*

-Як ти? - запитав якийсь блакитноокий блондин, якого я бачу вперше в житті...
-Не знаю... Хто ви?
-Я... Е... Можеш мене вбити потім, але зараз тобі потрібен спокій. - мені здалося, що він хоче втекти і я лишусь одна назавжди, тому я схопила його руку всіма силами.
-Не йди!

*Що... я нічого не бачу...Що відбувається?*

-Вона прийшла до тями!

*Щось мерехтить...*

-Як ти? - знову запитав мене той самий хлопець.
-Той, через кого ти потрапила у лікарню. Мені дуже шкода, що так сталося. Вибач...
-Скільки часу я тут перебуваю?
-Взагалі, тиждень, а з часу нашої розмови два дні...
-Зрозуміло. Коли мене випишуть?
-Залежить від твого самопочуття.
-Де мої рідні?
-Твій брат сидів тут три дні з початку, безпересанно, потім його якось відправили додому. Він час від часу приходить. Оскільки, він ще ліцеїст, тож зараз у ліцеї. Був тут кілька годин тому, ще десь сьогодні має прийти. Твоя мама їздить туди-сюди. За батька не знаю. Більше до тебе ніхто крім лікарів не приходив.
-А ти? Чому ти тут?
-Я винен перед тобою. Дуже сильно винен. Я б собі не пробачив, якби ти на той світ відійшла. Не знаю, що робив би, але точно не пробачив би. Мені дуже шкода.
-Ти маєш часовий автомобіль?
-Маю тільки пральний.
-Ну ось, ти не зможеш повернути час назад. Ти покаявся. Я не маю права тебе не пробачити. 
-Ти що янгол?
-Тобі ввижається. Це лише маска. 
-Побачим-побачим.
-Побачим. Скільки тобі років?
-Сьогодні?
-Двадцять.
-Коли твій день народження?
-Завтра.
-Серйозно? Такий старий? Завтра двадцять один?
-Ну так, ось такий старий.
-Співчуваю.
-Так сказала, наче зараз я з поламаною ногою і взагалі покалічений.
-Обов'язково було нагадувати?
-Треба ж якось оборонятися.
-Так сказав, наче ми на рингу.
-Пхпх.

*Знову щось мерехтить...*