Майбутнє

Море омивало сонячний берег. Місць під навісами вже не було, адже люди скучили за відпочинком на морі, а це село мало велику популярність до війни. Тож відшукавши хоч якийсь невеличкий клаптик піску, Зоя розстелила покривало у вигляді соковитого розрізу апельсина. З себе стягла сукню й лишилася у яскравому купальнику із зав'язочками. Помітила, як поглядає на неї Андрій. В собі була впевнена, комплексів на рахунок зовнішності батьки не причепили, хоча дівчина й не мала модельного тіла. Та мала досить великі груди й круглі сідниці, що безперечно вважала своєю фізичною достойністю.

Андрій же стяг футболку й лишився у коротких шортах. Дівчина й собі без відчуття сорому поглядала на нього. Фізична підготовка була явно кращою за її, хлопець мав підтягнуте тіло й розвинені м'язи рук. А ще декілька шрамів на правому боці, хаотичних, від дрібних до більших. Питати не стала, про такі речі говорять, якщо мають бажання. Пройшло зовсім мало часу, люди й досі зализують рани, як фізичні, так і душевні. Хтось справляється з утратою близьких людей, хтось із втратою кінцівок. Ця війна не лишила осторонь нікого, так чи інакше.

Провівши ледь не цілий день на пляжі, Зоя почувалася щасливою. Ні секунди не жалкувала, що погодилась піти з ним. Хоча й трохи сумнівалась чи правильно це все.

— Як на довго ти тут? — запитав, стоячи під парканом готелю, в якому поселилася дівчина.

— На десять днів. — ніяковіла від близькості, коли він підійшов впритул, ховала очі в яскравому написі.

— Так мало… — він прибрав темне пасмо з її щоки, Зоя думала, що поцілує та він лише додав. — Збирайся.

— Куди? — поглянула в зелену каламуть.

— На вечірку. Чи ти хочеш пропустити все найцікавіше? — він таки поцілував, тільки у маківку, а тоді розвернувся зі словами: — За годину прийду по тебе.

Зухвалість Андрія все більше підкорювало дівчину. Ще жоден не захоплював її уваги отак наскоком. Залицяльники зазвичай були менш уперті, а тепер навіть здавалися ледачими після спасителя.

Зоя планувала відпочити тут на всі сто відсотків, клуб був у списку. Тож декілька гарних вечірніх суконь та босоніжки на підборах мала у своєму арсеналі. Хвилювалася мов перед першим побаченням, а може так і було, воно якось плавно перетікало з вранішнього. Коло дзеркала скоро стане діра в килимовому покритті, а вона знову й знову підходила до нього аби переконатися чи гарно сидить чорна блискуча сукня без рукавів і чи не потік раптом макіяж у таку спеку. Волосся то збирала у високий хвіст, то розпускала і зрештою так і лишила, злегка хаотичні й прямі струмочки.

— Неймовірна! — хлопець усміхався навіть очима.

Він і сам виглядав ласим шматочком. Не посперечаєшся із тим, що зовнішність хлопця була трохи навіть глянцевою. А звичайна біла футболка підкреслювала його привабливість.

Йти далеко не довелося, клуб розташувався за кілька кварталів. Вони проходили його вдень, але тоді він не виглядав примітним. Металева двоповерхова конструкція, здається зроблена з  морських контейнерів. Всередині майже повна темрява, за виключення світломузики та підсвітки бару. В центрі розташовувались круглі виступи, де напевно мали б виступати танцівниці.

— Текіли? — прокричав на вухо, доки звідусіль грала гучна музика, мотиви якої здавалися знайомими.

Запах дощового лісу врізався у ніздрі, коли Зоя притулилася до нього аби дати відповідь:

— Ніколи не пила.

— Значить зараз спробуєш.

Андрій обійняв дівчину за талію, обережно, мов крихку річ й повів у бік бару. Переважна більшість людей одразу забирали свої замовлення і йшли геть, тож місця на високих стільчиках були вільні.

— Дивись, мастиш тут лимоном, — наочно показував інструкцію, після того, як їм принесли два шоти з бортиками солі. — Випиваєш.

Хлопець хутко перевернув чарку, а тоді злизнув кислий сік з руки дівчини, від чого та вкрилася сиротами.