Теперішнє

Зоя забронювала скромний номер в готелі на другій лінії. Двоповерхова будівля виглядала зовсім новісінькою, другий поверх мав балкончики з дерев'яними бильцями розділені між номерами. На рецепції дівчина, приблизно її ж віку, зустрічала усмішкою гостей. Вона заселялася із молодою парою, які весь час горнулись один до одного й цілувалися.

Номер Зою цілком влаштовував, після холодного підвалу, вона взагалі була не вибаглива. А велике ліжко, плазма і навіть чайник в номері, здавалися розкошами. Не говорячи вже про скляний душ, та маленькі пахучі шампуньчики.

Перший день, а точніше його залишок минув на морі. Поверталася вже тоді, коли гарно вбрані молоді люди розбрідалися у клуби на вечірки. Зоя вирішила залишити це на потім, адже дорога й купання у воді дуже виснажили, аби не голод, який різко скрутив живіт, так би й поплелася лягати спати у розкішну білу постіль. Сьогодні придбає щось у магазині, перекусивши чимось типу йогурту чи готовою кашею, а вже завтра знайомиться зі смаколиками місцевих закладів.

Супермаркет розташовувався по дорозі, тож спеціально шукати не довелося. В магазині шумні компанії обирали алкоголь аби зекономити в клубі, інші стелажі пустували, чекаючи на ранок. Зоя обрала шоколадне молоко, а у випічці трохи довелося затриматись. Серед асортименту залишився полуничний круасан і ягідний мафін, складний вибір для любительки тіста та фруктів.

— Знову ти. — збоку від дівчини стояв незнайомець, в чорних джинсах та білій футболці.

— Ми знайомі? — дівчина прибрала вологе пасмо за вухо, оголивши пірсинг у хрящику.

— Отак, свого спасителя не впізнала.

А й справді, поруч стояв той самий хлопець, що вранці уступив своє місце в  автобусі. За радісною зустріччю з морем, Зоя зовсім забула цей приємний випадок.

— Пригадала. — вона усміхнулася кутиком губ, а він знову шкірився на всі тридцять два.

— Андрюха, давай швидше, наша черга! — з каси пролунав гучний бас.

— Зачекайте на вулиці. — махнув рукою й знову повернувся до розмови. — Несправедливість.

— Яка ж?

— Ти моє ім'я вже знаєш, а я твоє ні.

Зоя завелася сміхом. Так з нею ніхто ще не знайомився. Трохи нахабний, але галантний кавалер, явно почав подобатись їй. Тільки планів на курортний роман вона не мала. А в Луцьку лишився Василь, якому пообіцяла побачення після відпустки.

— Якщо доля нас зведе разом знову, тоді скажу.

Аби уникнути суперечки, Зоя швидко пірнула до щойно відкритої каси. В спину почувся смішок і голосне:

— Обов‘язково зведе!

Словам не надала великого значення, як буде так буде. Вранці вже й не згадала, а дарма. Бо як тільки вийшла з території готелю на неї чекав спаситель, на ім'я Андрій. Як нова копійка в сірих шортах та білій майці з яскравим написом «левайс».

— Ти прослідкував за мною? — мовила не спиняючись та навіть не дивившись.

— Та Боже збав! — виставив долоні догори.

— Звідки тоді дізнався де я живу?

— Спершу ім'я. — хлопець не відставав, хоч крокував напівбоком.

— Це ж не доля. — спинилася на секунду, а тоді знову рушила, крокуючи гарячим асфальтом в золотих в'єтнамках.

— Хіба? Спершу автобус, тоді магазин, а товариш мій тебе впізнав. Працює в тому готелі. — хлопець шкірився, ніби зірвав джекпот.

— Хіба можна здавати інформацію про постояльців? — сукня дівчини у великі тюльпани розвіювалася з кожним кроком, а на шиї муляв купальник, що занадто високо зав'язала.