Глава 8. Втеча – вихід? Або проблеми множаться

На круїзному лайнері була передбачена охорона. Але вона більше призначалася для підтримки внутрішнього порядку під час подорожі, ніж для відбиття набігів піратів. Щоб уникнути подібних проблем, лайнер курсував маршрутом у зоні патрулювання військ Альянсу.

Напад на «Ексклюзив» був зухвалим з огляду на цей факт.

Першою думкою після нападу було, що це якісь відморозки. Пірати. Відчайдушні головорізи, що зовсім злетіли з котушок. І вирішили поживитись коштом туристів.

Але вже скоро, похмуро розглядаючи зображення, що транслювалося камерами, я дійшла іншого висновку.

Через абордажну капсулу на лайнер проник вишколений загін найманців. Безлике технологічне умундирування, опущені затемнені забрала шоломів та озброєння для контактного бою в умовах закритого простору космічного корабля. Не вогнепальне. Жодних ознак для припущень, до якої раси відносяться найманці. Єдине, точно не люди. Навіть великі люди дрібніші за тих же перевертнів або драконів.

Загін розділився на три рівні частини. Чітко, як за заданою якимось невідомим стратегом програмою, вони розосередилися по критичних точках лайнера: рубка для захоплення управління, охоронні пости для їх нейтралізації, серце корабля для злому ШтІну в технічному відсіку.

І чомусь я була певна, що в них це вийде. Нехай не одразу.

Тим часом командир штурмового загону змусив стати навколішки всю команду, що була у рубці. Його бійці взяли цивільних на приціл. Один найманець приєднався до консолі керування корабля, зчитуючи інформацію.

— Палуба «В», — пролунало за кілька хвилин. Вони ні про що не питали та не висували вимог. Їхня поведінка дивувала. Пасажирів на той час зібрали у приміщеннях з рятувальними капсулами, але капітан поки що не давав команду на евакуацію. Отже, він не мав впевненості, що сигнал про допомогу досяг потрібних вух.

— Капітане Джекінс, якщо ви будете поводитися розумно, ніхто не постраждає, — раптом заговорив штурмовик. — Заберіть кодер.

Капітан лайнера неприродно смикнувся, коли його стукнули прикладом ззаду в основу шиї, і завалився на одне коліно, спираючись рукою на підлогу. Штурмовик підійшов до нього і став важким черевиком на пальці руки. Нахилившись, підняв із підлоги кришталеву пластину. Спроба капітана завадити злому ШтІна зазнала краху.

— Деса, палуба «В», — привернув мою увагу Кіс до іншого зображення.

Три штурмовики зупинилися біля дверей у мою каюту. Двоє прикривали третього, котрий зламував електронний замок на дверях.

У мене від побаченого ока полізли на лоба! Це як розуміти?

Все це… все це через мене?

Двері відчинилися легко.

«Але ж обіцяли, що ніхто, крім мене, не проникне в каюту!» — нервово хмикнула, залишаючись незримим спостерігачем. А сама тим часом перебирала у голові варіанти: що робити далі?

Не знайдуть у каюті — продовжать пошуки. Переглянути записи з камер. На лайнері не втекти. Знайдуть у вантажному відсіку, як пити дати!

Якщо на той момент зламають ШтІн лайнера, то це стане ще більшою проблемою.

— Кіс-с, — прошипіла, напружено переглядаючи всі зображення, і, переходячи на зовнішні камери «Фулгура», подивилася на зачинені шлюзові ворота, — які шанси втекти звідси та не потрапити під обстріл?

— Прораховую. На цей момент ймовірність становить сімдесят відсотків. При передачі управління іскіном «Ексклюзиву» ймовірність щодо нападу знизиться до п'ятдесяти. Або десяти, якщо вони мають завдання не захопити вас, а вбити.

— Ти теж думаєш, що це все через мене? А то я вже подумала, у мене манія величі! — думати доводилося швидко. — Розблокуй захоплення яхти!

Я метнулася до бічної ніші та дістала скафандр. Вдягнулась і повернулася в крісло пілота, пристібаючи ремені безпеки та переходячи на ручне керування.

Малі стабілізаційні двигуни вже були запущені, коли Кіс розблокував силове захоплення.

«Фулгур» смикнувся і повільно розвернувся носом до гігантських дверей шлюзу. Включати швидкісні двигуни всередині шлюзу я не ризикнула б.

— Управління «Ексклюзивом» перехоплено нападниками, — нейтрально повідомив Кіс і вивів переді мною на екрані чергову картинку. Дві мої тіні — журналісти — стояли перед капітаном штурмовиків. Дрон, який записував два дні тому мою втечу на «Фулгур», зараз справно демонстрував голографічний запис зі мною.

Міркували найманці швидко. Спілкувалися жестами.

Вже через кілька хвилин я побачила, як з двох різних боків до шлюзу, через який я потрапила всередину трюму, біжать штурмовики зі зброєю. Один із них приклеїв на замок круглий диск із шістьма зубцями. Мікровибух послабив запор, і найманці вручну розсунули двері.

Зволікати не було сенсу.

«Фулгур» — моя фортеця, але будь-яку фортецю можна взяти штурмом або облогою. Друге не підходить. «Гості» обмежені в часі. Військові кораблі Альянсу цілком могли з'явитися у цьому секторі. Хоча я розуміла, що той, хто спланував цю операцію, міг або чимось відвернути їх, або знати «вільне вікно».

Залишався штурм. Але як я могла дозволити влізти чиїмось мерзенним лапам у мою скарбницю?!