Розділ 8

Після проведення вчорашнього дня з другом, настрій в мене був класний.А снився такий цікавий сон.. А треба вставати, ну чого так несправедливо? 
Встала я, відкрила вікно, щоб подивитися ,яка там погода. Хоч і осінь, падали дощі недавно, а зараз сонечко світить і мене то радує. 
Збиратися треба до школи, середа) Половина тижня минула, ще би так ЗНО скоро минуло.
Одягаю свій улюблений зелений светр і джинси , ну і джинсову жакетку. Швидко поснідала,з'їла бутерброди з сиром,випила чаю, одягнула свій портфель і помчала до школи. 

У мене перший урок-фізкультура, люблю дуже цей предмет, бо можна пограти волейбол і виконувати зарядку. Нам завжди двері відчиняє наш вчитель, а якщо двері зачинені, то чекаємо його поки він прийде. Бувало, що треба було чекати довго і ми просто втікали з уроку. Але це зазвичай є тоді, коли фізкультура є останнім уроком.

І цього разу ми чекали вчителя. Я як завжди стою збоку біля стінки, а всі говорять між собою групами. Бачу, що йде вчитель і поруч з ним Стрілець. Було дивно побачити їх удвох, але може на шляху до школи зустрілися. Назар бачить мене і не вітається. Це взагалі було здивуванням, бо він завжди привітний до мене. Що ж, привіталась  я тоді. 

-Привіт... -кажу я. Втім на своє "привіт" не почула нічого.Бачу, що не посміхається мені ,а  він завжди любить це  робити. Думала я на що він міг бути ображений? Так.... Домашнє не просив, і навіть якщо б і попросив би, то сказала б, інше нічого не лізе в думку.

Відчинив вчитель двері і ми йдемо до наших роздягалень. Були вони окремо як і для дівчат і хлопців. Дуже добре, що не разом, бо хлопці люблять обговорювати нас і розказувати огидні речі, які до вподоби моїм однокласницям.Ну, то значить це тільки для мене погана ідея, інші були б раді. Но вони не розуміють, що має бути дві роздягальні, так правильніше і комфортніше. Зрештою, я маю дивитися на те, коли хлопці перевдягаються після уроку в спільній роздягальні? Ні, ні, ні...

Ми мали розділитися  на дві команди, бо грали у волейбол. Вчитель вибрав двох капітанів моїх однокласників Остапа Драбника і Руслана Брем'яка. І вони відповідно вибирали свої команди. Остап вибрав Назара першим, бо з ним у хороших відносинах. Руслан натомість вибрав Сергія , бо вони теж добре дружать. Руденко разом з Брем'яком люблять наді мною пореготати, познущатися, подражнитися. 
Далі вибирають дівчат і залишилося вибрати лише двох. Ну і само собою, що в тому числі є я. Вибір між мною і Танею Зварицькою. Вона вміє краще грати у волейбол ніж я, тому вона пішла до команди Руслана, а я до Остапа. Сказати, що я була незадоволена, то не так. Адже краще попастися до Стрільця, який хоч мене ігнорить, ніж до Руденка, який знущається на кожному кроці. 

Назар може і був радий, що я у його команді, але знову цю посмішку я не бачила.. Передаючи м'яч йому, я побачила тоді його щиру посмішку, це мене трохи заспокоїло. Мені справді подобається його посмішка і щоразу, коли він посміхається, то я теж це роблю йому у відповідь. Трохи задивилась на нього, бо однокласники кричать зразу на мене, що я розгублена, треба відбивати пас, а я пропустила. Руденко почав сміятися , мене це збісило, но не показувала цього наяву. Продовжуємо далі грати, рахунок ніби 10:12, не нашу користь. І далі стукає і заходить Ольга Павлівна, класний керівник. 
Вона ніби спокійним ,але голосним голосом промовила:
"Ліно, мені треба, щоб ти мені допомогла розібратися з журналом, прошу тебе, відлучись від ігри".
Фізрук Петро Андрійович кивнув головою . 
Я відповіла:" Добре , я уже йду. 
І вибігаю із спортзалу і йду до нашого кабінету.