Розділ 1

"Будь зі мною поруч"
Розділ 1

Осінь...Як же я люблю цю прекрасну пору!Дуже люблю,коли надворі так гарно:золотисті листочки падають на землю,падає дощ і віє холодний вітер.Мені дуже подобається,коли надворі падає сильний дощ,а я гріюся у теплому ліжку,повністю вкрита ковдрою,одягнена в теплий светр і п'ю теплий чай.Люблю осінніми вечорами слухати музику,дивитися романтичні фільми все завгодно,но тільки не фільми жахів...).

Я думаю ,що я не особлива людина,тому що у школі до мене ставляться негативно.Доречі,мене звати Ліна.Я навчаюся в Львові,одинадцятий клас,випускниця)).Мені сімнадцять років ,моє прізвище Ботанова.Ехх,а в школі в мене прізвисько "Ліна Ботан" або "ЛІна ботанічка".Сьогодні тринадцяте вересня і ще виходить п'ятниця.Ну і що?Я не вірю в то,що це п'ятниця  і 13-те число.Дехто говорить,що це проклятий день,хтось,що станеться халепа.Но я в цю маячню не вірю.

Я прийшла до школи.У нас перший урок алгебра.Як же я не люблю алгебру ,геометрію!Не розумію для чого мені ось ці теореми ,рівняння..Як тільки я заходжу в кабінет,то щоразу мене це бісить,коли я чую :

-Оо,дивіться ,хто прийшов до школи!Та це ж наша ботанічка припхалась.Наша Ліна Ботанова,наша зубрило,тільки у своїх книжках занурена і нічого довкола не бачить.

-Ти мене дістав!-кажу я до Сергія Руденка.Я не зубрю,я вчуся навідміну від тебе ,а ти як і був непутящий так і є...
-Та як ти смієш?Нездара ,ти хочеш зараз отримати від мене?
Я спостерігаю і бачу ,як він піднімає  свою ліву руку і хоче взяти натомість мою.
Але тоді втрутився Назар Стрілець,теж мій однокласник,но для мене він здається загадковим.
-Ану Руденко,забери вже свою руку від Ліни,а то отримаєш від мене!-сказав Назар.
-А тебе Стрілець,тут взагалі не треба.Давай іди звідси!-грубо відрізав Сергій.
-То ти перший почав лізти до Ліни,тому залиш її і йди пройдись краще!
-Я то піду ,но ти Назарчику Стрілок,отримаєш від мене після уроків.

Сергій Руденко нарешті відчепився.Я не знала,що робити...Я хотіла подякувати Назару за те,що мене захистив від того ненормального....Біля мене стояв Назар,і я вже хочу йому казати.
-Ти як?-запитав мене Назар.
Я була в шоці,що хлопець за мене захистився,він ж завжди тихенький у класі,ні з ким так не спілкується.Втім,знаю,що у хлопця дуже гарно виходить писати вірші,тому що наш класний керівник Ольга Павлівна завжди хвалить його та й вона сама брала його зошит і прочитала всі його творіння.Він і брав участь в олімпіадах,старанно вчиться ,але він замкнутий в собі.
Роздумую ,що сказати і наважуюсь відповісти.
-Добре,-кажу я.
-Гаразд,-відповів однокласник.
Кажу йому ці слова:
-Дякую тобі за те,що заступився за мене.В  цей момент лунає дзвінок і я сподіваюсь,що Назар почув мої слова.
-Гаразд,я піду сідати за парту.Вже почався урок.Він мило посміхнувся і пішов.
-Ааа..Я хотіла...І не встигла то сказати йому,бо тоді зайшла Галина Вікторівна,наша вчителька з алгебри та геометрії.
Я ,засмутившись,сідаю на своє місце і починаю слухати вчительку.