Глава 16

Глава 16

- І де ж ти їх бачила? – хмуро запитав у Ольги Дмитро.

- Ольга Федорівна! – спробував зупинити жінку Антон. Але білявку понесло:

- Під домом у нас, а потім Олеся бачила Віру у Антона вдома!

- Ольга! – гаркнув Антон так, що Віра підскочила на своєму місці. Таким строгим вона його ще не бачила. – У нас нарада за п’ять хвилин. Будеш не готова – залишу без премії!

Кадровичка кивнула, і вибігла з приймальні фінансового директора.  Віра зітхнула, усвідомивши,  що затримує подих від хвилювання.

- Вітаю, - незадоволено пробурмотів Дмитро, виходячи з свого кабінету повністю. – На що у нас там спір був, не пригадуєш?

Антон зблід, перевів на Віру розгублений погляд – тільки б нічого не зрозуміла. Тільки б Дімон не продовжував говорити дурниці. Але Жидкін схоже умисно продовжив свою промову, тепер вже звертаючись до Віри:

 - Ми побились об заклад хто перший тебе звабить, - Віра кліпала своїми горіховими очиськами, скоріш за все не в повній мірі розуміючи про що говорить фінансовий директор. – А так наш генеральний директор категорично прости сексу між співробітниками, правда, Антон Павлович? А знаєш що, Тоша? Отакий лицімірний підхід – не можна нікому, окрім самого генерального! До речі! Там тобою дуже цікавилась Лариса, то якщо ти такий мачо, можеш приступати і до неї я… благословляю!

- Мовчи! – рикнув Волков. – Віро, ми поговоримо про все після наради, все не так, як він меле.

- Звісно не так, - спокійно відповіла Віра, впевнено дивлячись на Жидкіна. – Ніхто мене не зваблював. А щодо Лариси, то що Ви хотіли, Дмитре Валентиновичу, заводячи інтрижку з нею, при цьому маючи наречену? Не запізно ви почали ревнувати?

- Малолітка ще будеш мене вчити? – окрисився фінансовий директор.

- Ще слово, і я натовчу тобі пику! – Волков заступив Віру від Жидкіна, несвідомо прикриваючи дівчину своїм тілом. – Віра права, розберись з своїми жінками, не вмішуючи в це нас.

Це Волкове «нас» ніби ласкавим сонячним промінчиком пройшлось по Віриній стривоженій душі, і вона заспокоїлась. Треба дати Антону Павловичу час розібратись із справами, і він все їй пояснить. Заспокоїть. Вгамує її страхи.

- У мене ніколи не було наречених! – огризнувся Дмитро.

- А Наташа? – не вгавала Віра. – Вона сказала Ларі, що вже вибрала сукню, і ви заву понесли до РАГСу.

- От сука! – Жидкін зім’яв теку з паперами, і вибіг з кабінету.

- Віро, дай нам годину, - попросив Волков. Він почував себе перед дівчиною винним, ніби й справді вчинив щось погане.

- Працюй, - Віра посміхнулась, хоч пальці і дрібно тремтіли під столом.

Волков вдячно кивнув, і теж вийшов з приймальні. Понеділок – важкий день.

Коли Антон зайшов до свого кабінету – Тамара Олексіївна вже встигла прибратись, і чаклувала над кавою для генерального директора. Біля стійки рецепції про щось перемовлялись прораби і керівник відділу збуту. Антон коротко привітався з ними, прокрокував в свій кабінет. Серед всіх цих людей є «щур», який вочевидь зливає всю інформацію про діяльність фірми його колишній дружині.  

- Тамара Олексіївна, - Антон вдячно прийняв з рук свої вірної секретарші каву. – Поки всі не зібрались, попросіть нехай Вадим Русланович зайде до мене. Треба розібратись з тим зловмисником, що практикує такі невдалі жарти.

- Я вже йому телефонувала, він зараз підійде, - повідомила помічниця.

В підтвердження її слів після стуку в двері зайшов і начальник служби безпеки – високий, плечистий бородач. Під пахвою він тримав планшет.

- Доброго ранку, - Вадим без дозволу сів в крісло, і заклацав на планшеті. – Я продивився журнал відвідувачів за вихідні. У нас повно трудоголіків!

- Це радує, - кивнув Антон.

- З тебе приклад беруть? – Вадим показав фотографію з журналу, де було записано, що Волков приходив в офіс в суботу і неділю.

- Так я і знав, - Антон помітив прізвище Ольги Федорівни. – Де записи з камер за період її відвідування офісу? Б’юсь об заклад, то її рук справа з тими підкладами!

- Вже відправляю тобі на пошту, але там значний проміжок часу, зараз передивитись не встигнемо.

- Ну і нехай. Опісля передивлюсь. Тамаро Олексіївно, запрошуйте вже всіх! Жидкін прийшов? Йому останнім часом геть дах знесло.

Віра нудилась. Робота в Дмитра Валентиновича була простою  - сиди і чекай, допоки фінансовий директор відкомандирує чи  в бухгалтерію, чи в відділ планування. А так як нарада тривала більше ніж обіцяна Антоном година, то Віра просто просиділа до обіду колупаючись в телефоні.

Потім прибіг Жидкін. Взяв у кабінеті кутку і папери і кудись побіг. А Волков все був заклопотаний, і не запрошував на розмову.

Віра встигла перебрати в голові купу варіантів чому так. І чи справді зваблював її Антон. І приходила до висновку, що якщо і зваблював, то якось дивно, так, що Віра була впевненою, що це вона йому нав’язалась. Але, що якщо на це і був розрахунок у генерального директора? Чи справді він би міг зробити все на спір?

Коли Віра не втрималась, і зазирнула в прийомну до Волкова пильна Тамара Олексіївна з-за стійки повідомила, що директор на обіді. Віра відчула перший укол – до цих вихідних вони з Антоном двічі обідали вдвох .А тепер він поїхав сам, ніби забувши про неї. Можливо, щоб не виникало пліток так і було б правильно, але все одно на душі залишився неприємний осад.

Антон ще обдумував ранкову нараду. Якби він не готувався, але новина про поділ підприємства викликала цілу хвилю обурення. Після наради зателефонувала адвокат Доля – їй надійшла мирова угода від Олесі.

Волков перекинув проект угоди Біляєву і поїхав на зустріч до нього. Після обговорення всіх нюансів стало очевидно, що жоден суд такої угоди не затвердить, та і процесуально її реалізувати практично неможливо.