Глава 14

Глава 14

- Як ти? – Волков ліг поруч на ліжко, відчуваючи як калатає серце десь аж у горлі.

- Жива, - фиркнула Віра.

- Віднести тебе в душ?

- О і ще! – Віра відмахнулась від його пориву, і озирнулась, відшукуючи двері в ванну кімнату.

Коли вона вийшла, кутаючись в простирадло, Антон рвонув слідом, пригадавши що в душі немає рушника. Все відбулось так спонтанно, і швидко, що він відчував себе ніяково перед дівчиною. Хоч би вона не плакала, опинившись на самоті. Але Віра здивувала, його, спокійно забравшись під потоки води, і викликавши гостре бажання приєднатись до неї. Здавалось дівчина розгубила свою стисливість, і тепер перед ним не комплексувала, тільки намагалась повернутись тим боком, де не було шрамів. Довелось осадити себе, і спокійно чекати своєї черги – не вистачало ще раз зробити їй боляче.

Привівши себе до ладу, і одягнувшись Віра знайшла Антона на кухні. Він розбирав продукти, і дівчина не втримала здивування:

- Ми тут затримаємось?         

- А ти б хотіла негайно повернутись? – Антон відклав пачку з спагеті.

Він сам не розумів,  якої відповіді очікує. Очевидно було, що дівчина не в захваті від того, що вона щойно пережила. Ціла купа думок, непритаманних генеральному директору, роїлась в його голові. А що як Віра більше не бажатиме мати з ним справи? Що як вона розчарувалась в ньому? Зрештою він підвів ї, і не зміг зробити так, щоб вона отримала задоволення від свого першого разу. Вперше в житті його самовпевненість була підточена, немов піщаний берег стрімкою течією.

- По-правді кажучи,  - почала Віра, спостерігаючи як напружилась спина Волкова, - я б хотіла залишитись, і отримати обіцяне задоволення. Але я думала у тебе в місті багато справ.

- Немає нічого, щоб не чекало понеділка, - впевнено відповів Волков. Віра знала, що він обманює, щоб заспокоїти її, але сперечатись не стала. Тим часом Антон повернувся до дівчини і знову завмер від захвату – дівчина була неймовірно прекрасною, без косметики, з вологим розсипаним по плечах волоссям. Антон знову відчув напад вини, і питання вирвалось само собою: – І ти готова дати мені другий шанс? Після того, як я зробив тобі боляче?

- Послухай, - Віра підійшла ближче. – Те, що мені було боляче – це нормально! Абсолютно нормально. Я стільки форумів перечитала, всі дівчата жаліються на неприємні відчуття. І тільки в любовних романах пишуть, що від першого разу можна отримати задоволення. Тож годі дивитись на мене очима побитого пса, і давай готувати вечерю.

Від цієї різкої одповіді Віра сама зашарілась, бо не очікувала від себе  такого напору. Але відчуття напруги між нею і Волковим вимагало рішучих дій. Дівчина все ж не витримала Антонового питливого погляду, і сховала обличчя у нього на грудях, обвивши руками його торс. Він обійняв її у відповідь, і стало так затишно, ніби увесь світ був відрізаний від неї теплою ковдрою, і всі тривоги залишились позаду.

Антон посміхався їй в маківку, і не поспішав відпускати її від себе. Дівчина його захоплювала, дивувала, і вражала.

- Як дивишся на пасту з овочами і сосисками гриль? – нарешті запропонував Волков пригадавши, що Віра залишилась без обіду по його вині.

Ніяковість між парою розтанула, і спілкуватись стало комфортно і звично. Віра з ентузіазмом покивала головою:

- Звучить апетитно.

З вітальні задзеленчав Вірин телефон. Дівчина випурхнула з кухні, залишивши Антона нарізати баклажан і чистити перці. На душі було неймовірно тепло – ще жоден чоловік не готував для неї, і  відчуття сторонньої турботи було дуже приємним.

- Алло, - посміхаючись про себе озвалась до невідомого абонета Віра.

- Слухай ти! – зашипів з телефону приглушений жіночий голос. – Тримайся від мого Антона якнайдалі, шмаркля малолітня! Інакше я попсую твоє гарненьке личко так, що з дому стидатимешся вийти!

Віра від несподіванки ледь не випустила важкий смартфон з рук. В трубці вже була тиша, але голос луною відзивався в вухах. Дівчина розгублено повернулась до генерального директора, кинула на підвіконня телефон.

- Мені погрожували, - Віра чомусь говорила пошепки. Їй було не страшно. Просто дивно і гидко. В реальність погроз вона не вірила, але все одно вирішила розповісти про дивний дзвінок Волкову. – Щоб я трималась від тебе подалі.

- Хто?! – Антон розвернувся, щоб бачити дівоче обличчя. – Невдалий жарт?

- Якась жінка, - Віра знизала плечима. – Ти маєш її знати, вона назвала тебе «своїм».

Дівчина намагалась не показати, що ревнує. Ще цього не вистачало. Але все одно невідома «телефонна терористка» якщо не налякала, то посіяла сумніви. А що Віра знає про жінок Антона Павловича? Та Волков виглядав не менш збентеженим ніж Віра.

- Уявлення не маю хто б це міг бути, дай номер я перевірю, - Антон дістав свій телефон. Але в його записнику такого номеру не було, а  спроби набрати невідому недоброзичливцю не вдались. На тім боці скидали виклик. Після кількох спроб Антон здався, заспокоївши Віру: - Якщо ще раз хтось спробує так «жартувати» обов’язково кажи мені. Але думаю, більше такого не повториться.

Решта дня і вечір пройшли в якомусь неймовірно казковому настрої. Вони винесли надвір барбекюшницю, і готували там овочі, смажили на вугіллі сосиски, потім їли. Антон жартував, а Віра щиро сміялась, відчуваючи себе в затишку. Час від часу Волков торкався її тіла, і в ці миті в його очах спалахували вогники, від яких тіло у Віри вкривалось мурашками, а між ніг ставало волого. Неприємні відчуття під час першого сексу вже вивітрились з її пам’яті.

Їй неймовірно пощастило зустріти цього чоловіка, вирішила Віра. Те як він діяв, як стримував себе, як цілував її, пестив, ніжив і прагнув зробити приємно, підказувало Вірі, що вона зробила правильний вибір. Антон Павлович був дорослим чоловіком, який добре знав, як себе вести з жінкою. Як впевнено і чуттєво він її пестив, точно знаючи де торкатись, щоб вона отримала задоволення.