Глава 9

Глава 9

- Діма, що за саботаж? – Антон увірвався в кабінет ділового партнера, змусивши того квапливо заклацати мишкою, звертаючи вікна на робочому столі. Такий поспіх призвів до того, що на весь кабінет залунав характерний звук стонів, що супроводжує фільми для дорослих. Волков навіть розгубився: – Що там у тебе за хрінь?

- Цікавий між іншим фільм, - незворушно відповів Жидкін, нарешті впоравшись з компрометуючими звуками. – То що ти хотів?

- Ти невдало пожартував, щоб позлити мене? – Антон помахав у друга перед носом телефоном. – Що за вибрики з поїздкою і Дніпро?

- А… ти про це. Я нікуди не поїду, - Жидкін відкинувся в кріслі, вертячи в пальцях дорогу металеву кулькову ручку.

- Це ж чому, скажи будь-ласка?- Волков плюхнувся в крісло навпроти Дмитра, щоб бути з тим на одному рівні.

- По-перше, ти надто загрався у великого боса, - охоче пояснив Дмитро. – Я тобі не Олежка, і  не хлопчик на побігушках, щоб мною командувати.

- Ти образився? – Антон щиро здивувався, але за мить йому навіть соромно стало за свою поведінку. – Перепрошую, якщо був грубим, тепер ти задоволений?

- Ані трохи, - Жидкін явно отримував задоволення від того, що його вмовляють, а Волков починав дратуватись. – Але тобі корисно трішки збити пиху.

- Пішов ти! – буркнув Антон. – Я маю тебе вмовляти працювати? А ти будеш корчити з себе англійську королеву?

- Не треба мене вмовляти, - Дмитро кинув ручку на стіл. Нахилився до Антона. – Досить прислухатись до того, що тобі кажуть.

- Ти про що?

- Я був від самого початку проти розширення виробництва. Я вже казав, ти вженеш фірму в борги, з якими невідомо чим будемо розраховуватись!

- Мені здалось ми все обговорили, і  я тебе переконав в своїй правоті.

- Ти просто не захотів слухати мої аргументи, Тоша! Ти ж завжди вважаєш себе правим!

Антон стис кулаки під столом. Не час психувати, це не гідне директора. А Жидкін продовжував вивалювати на Антона все нові і нові одкровення:

- Я просто думав, що ти не знайдеш потрібні кошти. Тобі не дадуть кредиту на таку суму. Тому і не вбачав сенсу сваритись. Але тепер бачу, що справа зайшла аж надто далеко. Так от я категорично проти кредитів, боргів і нових форм. Бо за новими формами прийде потреба і в кращих матеріалах, потім сушилки захочеш кращі… рік будемо сидіти в боргах і смоктати хрін!

- Ти перегинаєш палицю, - Антон спробував тримати себе в руках. Але це з кожною миттю здавалось все складніше і складніше. – У мене теж багато претензій до тебе, але справа у нас спільна.

- То ти будеш стояти на своєму? От і займайся цим лайном сам!

- Не чувано! – як не старався Волков, але обурення таки прорізалось в його голос.

- Не чувано це те, що ти всіма командуєш, забуваючи, що ми партнери. Що робиш тільки те що вважаєш за потрібне, забуваючи радитись.  Ведеш себе як святий бісів робот!

- А ти порнуху на робочому місці дивишся! – не залишився в боргу Антон, неприємно вражений. -  Чи секретарок зваблюєш. Це звісно на користь бізнесу?

- А ти мені заздриш? Сам три дні навколо тієї соплячки вертишся, а в труси їй до сих пір не вліз. І мені не даєш, - Дмитро бив словами, перекручуючи істину.

- За те ти у нас мачо, - терпець у Антона луснув, тільки при одній думці, що цей бабій може торкатись його Віри. – Ганяєшся за бабами, як мисливець за привидами, щоб не відчувати свою нікчемність. Щоб не думати, що ти старієш, а сім’ї так і не завів! Що ти ні одній з них насправді непотрібний! Що ти для тих хвойд суміш вібратора з банкоматом! І Віру не чіпай! Чуєш?

- Не чіпатиму, а як же, - фиркнув Дмитро. – Але спершу трахну. А потім – не чіпатиму. Це ж цілком в моєму стилі!

Антон вскочив з місця, зрозумівши що ще одне слово і він кинеться на партнера в з кулаками. Треба було охолонути. Стримати погрози і злі слова що вертілись на язиці. Антон не очікував від себе такої люті, до скрипу міцно стиснутих зубів, до бажання натовкти другу пику, стерти кулаками з його обличчя самовдоволений вираз. Але ж він не геть збожеволів. Подивився тільки на Дмитра зло  і серйозно, від такого його погляду інші розгублювались, тушувались, відразу ніяковіючи:

- Не смій її чіпати поки мене не буде, - придушено попередив Жидкіна.

- А де ти зібрався?

- Ну раз ти не хочеш їхати в Дніпро, поїду сам.

- Ти знову за своє?! – Жидкін теж встав з свого крісла, зробив крок Волкову на зустріч. Крижані погляди генерального директора не справляли на нього жодного враження. – Бачу, тебе неможливо переконати відступитись.

- Нашому бізнесу потрібно розвиватись, Діма, - Антон був радий змінити тему. Поговорити про щось менш небезпечне, ніж посягання Дмитра на секретарку. Зрештою, якщо роздумувати логічно, Жидкін не зробить нічого проти волі Віри. А вона ж не піде йому на зустріч. Чорт, а звідки ця невпевненість в тому, що Віра встоїть, і не поведеться на Дмитра? Коли той хоче, він вміє бути дуже переконливим.

В душі сколихнулось щось темне. Незвичне. Коли Олеся оголосила про свого Учара, Антон нічого не відчув. Навіть розуміння, що йому наставляли роги, зраджували за його спиною, не викликали особливо сильних емоцій. Так, йому було неприємно. Було відчуття, що він вліз в щось брудне, гидке, на кшталт блювотиння. Була досада.  Але ті емоції не йшли ні в яке порівняння з темною, чорною люттю, що він відчував зараз. Віра – його. І крапка. Він не відступиться від неї, хай там що.

- Ти шлеш Всесвіту невірні запити, - Жидкін розслаблено сів на край столу. – хочеш боргів і складнощів.

- Знову ти з своєю дурною філософією, - Антон тамував відчуття ревнощів. Але на темні емоції накладалось роздратування від Дмитрових легковажних сентенцій. – А я серйозно.