Глава 1
- Ну що ти втикнув в той телефон! – незадоволений Жидкін заглянув через руку, як Антон щось вираховував на калькуляторі. – Робочий день вже скінчився!
- Відстань, - не відриваючи погляд від блакитного екрану відповів другу Антон. – Це в тебе може і скінчився, а у боса робота цілодобова.
Цифри не сходились, як він не бився. Банк погодив кредит на цілих двадцять тисяч менше, ніж була заявка. І тепер у Антона Волкова не вистачало або на зарплатню робочим, або на нові форми, які вже були замовлені. А Жидкін тільки дратував, а допомагати не хотів. А між іншим третина фірми його, і йому теж би перейматись де брати інвестиції. Сидить зубоскале і дівчат роздивляється.
- Вовчикс, ну нашо тобі ті кредити? Ну так все нормально працює, а краще між іншим ворог хорошого! – Жидкін відкинувся на диванчик з виглядом короля життя, і зверхньо подивився на зал кафе.
- Тому що нас обходять конкуренти, - зітхнув Антон. Ну в п’ятий же мабуть раз розжовує партнеру цю тему. – А нове обладнання виведе нас на новий рівень.
- Видумки, - категорично заперечує Жидкін. – Наберемось тендерів і будемо класти плитку без всіляких нових форм!
Погляд у нього блукав десь по залу, когось видивляючись.
- Ми це вже обговорили, - Антон відклав смартфон і потер перенісся. – ТІ тендери ще треба виграти, а з тою якістю плитки, що ми кладем, це стає все важче і важче.
Телефон пискнув, сповіщаючи про повідомлення.
«Завтра маю невідкладні справи, в засіданні бути присутнім не зможу, будемо переносити», - писав адвокат. Антон відчув як буквально скриплять його зуби від досади. Ще й суд затягується, для повного щастя. І не те, щоб Волков сильно поспішав з цими засіданнями. Все таки до суду звернулась його колишня дружина, вимагаючи позбавити Волкова батьківських прав, і сам Антон нікуди не поспішав. Але саме по собі очікування рішення вимотувало, тримало в напрузі, змушуючи дарма тривожитись.
- Що там? – зробив вигляд що йому цікаво Жидкін. Волков мовчки показав йому смартфон, і партнер потер долонею короткий їжачок волосся, поспівчував:
- Ця твоя Олеся ще те стерво. Тобі, братан, треба нормальну бабу! Щоб розслабитись, відволіктись, - Дмитро Жидкін вже дивився поверх Антонової голови, продовжуючи філософствувати. – Всесвіт не любе напружених і суєту. Він дає нам лише те, що потрібно вдану мить. Треба тільки вміти чекати і посилати правильні посили. От тобі б зараз не завадила б така невинна, добра дівчинка, з темними очима, світлим волоссям і акуратною попкою. Але вона вже зайнята, - і Жидкін кивнув кудись в бік від їх з Антоновим столиком.
Волков прослідкував за кивком, і помітив двох дівчат. Одна, брюнетка з високою склянкою латте здалась йому чимось знайомою. А інша, дійсно була Антонові симпатичною, хоч і сиділа до нього боком. Але Волкову подобалась її струнка фігура і милий профіль.
І так раптом різко відчулось, що вже два роки, відтоді як розлучився з Олесею, не мав нормальних стосунків із жінкою. Всі сили поклав на бізнес, щоб наверстати те, що забрала дружина після розлучення. А залишив він їй з сином чимало – квартиру в центрі з ремонтом, автомобіль, рахунок в банку. Тож два роки пахав як проклятий, щоб знову мати власне житло і засіб пересування. Жінки і секс якось за цей час пройшли мимо Антона Волкова.
І зараз, дивився він на молоденьку дівчинку, яка мабуть років на вісім-десять молодше від нього самого, і чітко відчував, що несподівано для всіх Дімон Жідкін потрапив своїми словами в ціль – Антону треба жінку. Хоч на одну ніч.
- Подобається? – поспостерігавши як завис його друг самовдоволено запитав Жидкін. – Це Вірочка, моя нова секретарша. І скоро вона буде в моєму ліжку.
- Звідки така впевненість? – похмуро запитав Антон, якому така постановка справи геть не сподобалась.
- А хто перед мною встоє? – чорт, як же дратувала ця його чоловіча пиха. Поти Жидкіна, якщо відверто, вистоювала кожна друга. Але він як поручик Ржевський з анекдотів, ліз з своїми пропозиціями до кожної особи з ознаками жіночої статі. – Бач, біля Вірочки Лариса, моя колишня. Але Вірі цей їх бабський зговір не допоможе. І три дні не пройде, я буде моя.
- Вона ж не твій типаж, - спробував угомонити друга Антон. – От її подруга, це типово те, на що ти западаєш.
- Різноманіття наше все, - не розгубився Дімон. – Вона така вся повітряна, солоденька… Бачу і тобі сподобалась. А давай, - Жидкін подався вперед, і заговорив тихенько, змушуючи Антона теж нахилитись. – А давай на спір, хто перший?
- Та йди ти! - відсахнувся від Жидкіна Антон. – З Вєніком будеш в свої дурнуваті спори гратися.
Вєнік Жидкін бум меншим Дімоновим братом. І вони скільки їх Волков знав в усьому змагались і сперечались. Доходило, що і на дівчат парі вкладали. Але то ж було ще в студентські роки. Думка, що спосіб мислення у бізнес партнера від того часу не надто еволюціонував, неприємно вразила Антона.
- Та чого ти?
- А то ти не знаєш, друже, як у мене зараз справи йдуть. Мені тільки стосунків не вистачало.
- Ну які стосунки? Шо ти як маленький. Це тільки секс і нічого зайвого.
- Дім, я категорично проти сексу на роботі! – строго відповів Волков. Це був його пунктик при підборі кадрів. Ніяких позаштатних стосунків в офісі.
- Ну як знаєш, великий серйозний бос, - Дімон зробив вигляд, що образився. Його чоло прорізала зморшка. – Та все одно, негоже, що дівчата нудяться без чоловічої компанії. Хоч супроти того, щоб посидіти поруч з гарненькою кобітою ти нічого не маєш? Ні? От і чудно!