Розділ 3

    Мистецтво перш, ніж дати людині крила, щоб високо літати, зазвичай ламає їй ноги.

Ч. Чаплін

— А тепер геть звідси! - я сказав своїм колишнім колегам забиратися. Вони почервоніла зі злості, переглянулися і встали з-за столу додаючи наостанок, що я ще пошкодую за задіяне нахабство. Так я сам від себе в шоці. Не очікував від себе такого.

—Я піду… - вслід за ними сказала тихо, ледь чутно Катя

 — А ти стояти! Їдеш до мене. Тепер ти моя! Чи  може хочеш назад, можу їх повернути? - поглядом вказавши на двері, що щойно з грохотом зачинилися.  Дитинко я далеко не герой твого роману. В мене тут є свій інтерес…

 Її очі бігали по мені і запитували у що я знов потрапила? Цей чоловік не краще? Чи таки змилується? Що чекати від цього добродія?

— Не переживай мале! Я тебе не з'їм! Так трохи понадкусую, ти сама цьому будеш тільки рада повір, я знаю, про що говорю…

— Можна попрощатися з батьком?

— Правильно зауважила. Тепер усі свої кроки ти погоджуєш зі мною…Маєш десять хвилин. 

Катя

 Батько прийшов до мене з просьбою щось зіграти для шановних гостей. Ніякого підтексту в його словах не було. Думаю, якщо батько знав би , про майбутнє він ніколи не попросив би мене. Я звикла що мені часто роблять пропозиції зіграти якусь улюблену мелодію і залюбки виконую улюблену композицію.

 Нічого не підозрюючи я пішла до наших відвідувачів. На вигляд двоє чоловіків за п'ятдесят років і один молодий років тридцяти сиділи за столом.

 Я знала їх здалека. В нашому місті усі знають цих осіб та я ніколи не могла подумати настільки правдиві можуть бути плітки…

 Я підійшла до найріднішої мені людини і не знала, що сказати. Хоч він все зрозумів без слів. Я сказала. Я поїду з ним. Так потрібно. Не заперечуй, я і так зроблю. Для нас для нашої сім'ї.

 Батькові очі дивилися на мене з сумом і розумінням безвихідної ситуації. Він лише запитав, хто з них. Я коротко описала, що сталося уникаючи провокацій і обійнявши наостанок пішла. Батько звичайно не пускав мене, але грошей щоб відвідати в нього не було. А якщо цей чоловік передумає…, ті двоє куди страшніше.

 Йшла, як в тумані. Катя звичайно здогадувалася, що її чекає попереду. Але якийсь психологічний бар'єр відмовлявся вірити у те, що відбувається довкола. Я була вся на емоціях. Але те, що мене обрав Ілля Володимирович хоч і таким принизливим способом мені зовсім трохи, але дає надію на краще. Я розумію, що він виклав просто шаленні гроші. Він купив мене! Я товар! Не потрібно багато думати, щоб здогадатися, що від мене чекають покори…

Але та доля яка чекала мене в руках Гладкого страшно подумати…

  Так що на сьогоднішній день, я надіюсь це кращий вибір. Тим більше я давно спостерігала за ним з-під опущених вій під час гри на віолончелі.Різні думки роїлися в голові, але я поки сумно бачу своє майбутнє.

Мене посадили у дорогий позашляховик. Водій з кам'яним обличчям рушив і порулив у незнайомому мені напрямку. Я сподівалася на більш тепле поводження. Що він поговорить зі мною. Не дочекалася.Ілля просто провів до машини, тримаючи за лікоть так начебто я могла втекти і запхнув у салон.

  Водій, я так зрозуміла вже був попереджений куди мене вести і вміло прокладає свій маршрут. Молодий хлопець високого росту з надмірною худобою і синьо-білою шкірою та темним коротко вистреженим волосям, віз мене по місту. Ми доїхали під будинок у стилі класицизму. Сіра похмура будівля не викликала захвату, швидше нагадувала обставини за яких я тут опинилася. Я не бачу тут світлого майбутнього, я бранка в цій історії і жертва жахливих обставин.