Розділ 1

Жінка — це такий інструмент на якому віртуоз зіграє найкращий свій твір, а бовдур — тільки рве струни…

  Катя сиділа в кутку фешенебельного ресторану і грала на віолончелі. Її музика лунала по всьому залу і навіть на літньому майданчику було чути її акорди.

Акімов Ілля Володимирович 

 В кінці залу за відгородженою ширмою сиділи троє чоловіків і вирішувати питання з налагодження співпраці між їхніми фірмами. Один з них вже давно не чув розмови партнерів по бізнесу. Його погляд впав, коли вони йшли сюди на миле дівчисько, що так віртуозно володіє музичним інструментом. 

  В дитинстві мама відвела його до музичної школи, але там лиш розвели руками. Не має  музичного слуху ваш син - почула неприємну новину моя мама. Розчарування,  довгі погляди мами, як на недосконалість зробили мене дещо черствим та не зламали. Зате у мене завжди добре складалося у математиці, цифри самі лягали у стопкичи і в голові спливали формули, які іншим було важко запам'ятати. Так я став фінансовим директором, а згодом подався у фріланс. Я почав консультувати великі фірми.

- Доброго вечора! Бажаєте зробити замовлення? - не забарився офіціант

- Будьте ласкаві винну карту і меню.

- І номер он тієї тієї дівчини - поглядом я вказав на юну віолончелістку 

- Катя дочка власника, не думаю, що їй це сподобається

- Я ж не пропоную нічого не пристойного

- Якщо вам цікава дівчина, викручуйтесь самі, я дорожу своєю роботою - кинув на останок офіціант і зник, так само швидко, як з'явився.

- В мене  Василь Михайлович Ігнат власник ресторатор давно в боржниках ходить. Хочеш вона зі своєю віолончеллю голою сюди прийде нас розважати?

 Гладкий та Барах почали з мене глузувати, що закохався, то ми тобі так і бути допоможемо. Як же не приємні мені ці люди, але жити якось потрібно, гроші платять не малі. 

- Дякую! Не треба, якось сам обійдуся без допомоги. Великий виріс справлюся…

Бідний зблідлий офіціант лише міг поспівчувати дівчині. Ой, не тим людям вона сподобалася, пропаде дівчина. Він востаннє співчутливо глянув у її сторону і пішов у своїх справах. Він знав, що в їхньому місті доволі часто пропадають молоді дівчата, про їх долю можна було лише здогадуватися. Три роки тому ці самі люди сиділи вже в їхньому ресторані, після цього пропала офіціантка Аня. Всі знали в яку машину її затягли насильно, коли вона йшла додому, але ніхто так і не насмілився викликати поліцію. Ніхто не смів їм перейти дорогу, чи заперечити. Їх влада в місті поширювалася на все. Лише вибрані люди могли з ними говорити на рівні - коло обраних за соціальним ознаками і такою ж владою.

Катя

  Я як завжди після пар поспішала до батька в ресторан. Люблю грати на віолончелі, там добре розноситься звук по залі. Люблю спостерігати за людьми, брати участь у їхніх святах святах, бути частиною приємних спогадів.

Правда дещо забагато останній час уваги мені приділяють, тому я почала приходити, коли меньше відвідувачів або поки їх не має.

 Сьогодні як завжди я прийшла, настроїла струни і почала грати знайомі ноти. Тільки серце чогось збільшувало ритм, воно наче шалений птах билося в грудях. Це таке передчуття чогось важливого, якоїсь події. Тільки ось найближчим часом тато говорить, що нам з мамою нічого не бачити. Він по самі вуха загруз у боргах. Тож ресторан швидше за все прийдеться продати, хіба що станеться чудо.

 В залі для нарад сиділа компанія снобів в руках кого була зосереджена вся влада в місті. Вони вирішувати долі багатьох, не дотримувалися законів і чинили так, як їм завгодно і корисно для них. Це вони закон, вони порядок. Це коло обраних! Цей світ належить їм!