39.2

– Ярику, а браслет… Браслет! Адже він був на мені, а тепер його немає!

– Тихіше, заспокойся, браслет вдома… на столі лежить у кухні, – сказав Ярик.

– Вдома? 

–   Напевно, ти так захопилася розмовою, що зірвала його і не помітила як ... Ось у мене  рокерське кільце на пальці, бачиш?  Я його знімаю іноді машинально і продовжую ходити, ніби воно все ще на мені. А потім шукаю по дому і дивуюсь, коли це я його зняв і чому не помітив, як зняв…

– Ух, добре! – видихнула я  полегшено і  привалилася щокою до його  твердого плеча.

– Цю історію з вовком і мужиком треба роз'яснити, Май… – сказав Ярик, – мене теж у ній дещо бентежить, я думаю…

Але тут звідкись збоку пролунав радісний крик Данила:

– Так ось вони!

А потім глузливий голос тітки Маші:

– Гуляють собі за ручку, а ми тут бігаємо шукаємо цих малохольних… Зовсім Славко здурів від кохання. То чіпсами збирався  манюню годувати, то в ліс потяг ще затемно!

– Тітко Маш, годі вже! – стомлено, але без усякої образи промовив Ярик.

– Ні! – засміялася я, – то  мені в ліс закортіло, а Ярик за мною ...

– І чого вас у ліс понесло? Нині в лісі небезпечно, – з докором продовжувала говорити тітка Маша, –  щось цієї осені багато вовків тут розбігалося.

– Вовки? Ух ти! – сказав Данило і  з цікавістю озирнувся на всі боки,  – Ніколи живих вовків не бачив!

– Та ми й у ліс не ходили, – збрехав Ярик, – так, побродили по узліссю, світанок хотіли подивитися…

Тітка Маша окинула його чіпким поглядом і посміхнулася.

– Ну давай, крокуй вперед, буде ще час світанками милуватися, – сказала вона,  легенько ляснувши Ярика по спині, – там вас чекають для серйозної розмови ...

Серйозна розмова - це посиденьки на кухні вчотирьох. Крім мене та моєї матері, у них взяли участь Ярик та Галина Андріївна. Батько Ярика не захотів бути присутнім і, пославшись на втому, пішов спати. З сином він уже мав ґрунтовну розмову, в розумності його вчинків не сумнівався, тому не бачив сенсу перетрушувати по сто разів один і той же марний мотлох.

Я, за звичкою, так розхвилювалася, що в мене лопатки холоднішали, але все завершилося якнайкраще: мати погодилася не перешкоджати моїм з Яриком стосункам.

– Але я так само впевнена  – ніякого сенсу з цього не вийде! – не втрималася вона від уїдливого зауваження.

Я легенько стиснула руку Ярика, що сидів поруч, бо побачила по блиску його очей, що він вже готовий відповісти.

– Ніхто не може знати напевно, – сказала Галина Андріївна, – нехай  спробують. Я довіряю своєму синові. Він відповідальний.

– Я відповідальний! – кивнув Ярик, – і з повною відповідальністю вкотре заявляю вам, Катерино Іванівно, що поряд зі мною Майя у повній безпеці.

Мати хмикнула недовірливо і приречено махнула рукою:

– Зустрічайтесь! Що з вами поробиш!

Вперше я бачила її такою зговірливою. Треба було цим скористатися.  Ми зуміли виторгувати собі можливість іноді зустрічатися наодинці, і навіть прохання про рідкісні поїздки вдвох сюди, на дачу була нею, хай і через силу, але схвалено.

Це перемога, причому для мене –  значна! Звичайно, мало надії, що після цієї відвертої розмови мати зміниться, одразу стане доброю і розуміючої, але одна неприступна стіна все ж таки зламана. Можливо, інші й не доведеться ламати?

Галина Андріївна пообіцяла зробити нам: мені та Ярику лікарняний на цей день, а завтра доведеться йти до школи та займатись – ми й так пропустили багато уроків.

Адже їй уже й Тамара дзвонила, й особисто директорка. Діна Віталіївна надзвичайно стурбована тим, що у Ярика може знизитися успішність, адже він – гордість і надія нашого випускного класу. Директриса говорила, що нинішні одинадцятикласники чомусь зовсім не хочуть навчатися, а у Ярика і попередній атестат, який з математичної школи, весь – на відмінно. 

Директриса вчепилася в Ярика всіма своїми нарощено-нафарбованими нігтями, бо Ярик – чи не єдиний претендент на золоту медаль із трьох наших одинадцятих класів. Є ще одна дівчина-заучка із сусіднього, 11Б, але вона так зубрить і так переживає за оцінки, що навіть вчителі бояться, що бідолаха зрештою надірветься.

А Ярик ніколи  нічого не зубрив. Йому варто було один раз лише прочитати текст або пару хвилин подумати над завданням, як усе, немов за помахом чарівної палички, запам'ятовувалося, вирішувалося, складалося, вибудовувалося в чіткі формули і рівняння ...

Це був особливий талант, який захоплював і зачаровував оточуючих, і цей талант теж міг чудово зіпсувати нам життя. Якщо директриса почати докопуватися, що я, вся така безладна розгильдяйка і невміха, погано впливаю на Ярика.

–  Я постараюся, правда намагатимусь закінчити школу хоча б наполовину добре! – сказала я Ярику.

–  Не роби того, що в тягар, Май! Медаль – нісенітниця, побічний ефект, та й на вступ до універу медаль тепер не впливає, все одно доведеться складати іспити… Вибір між тобою та медаллю очевидний… Я і так вчиню, якщо захочу. До того ж… – він замовк і глянув на мене з лукавою серйозністю.