25.2

– Вважаєш, вона тебе не любить?

– Не знаю… Іноді я думаю, що їй самій потрібен психіатр.

– Чому?

– Вона не вміє розмовляти спокійно. Навіть коли я говорю з нею нормальним голосом, вона кричить! Навіщо кричати? Мене дратує, коли кричать!

– А хто твій батько, Майя?

– У мене немає батька! Точніше, у мене вітчим є. Ми з ним друзі.

– Хочеш поговорити про свого справжнього батька?

– Не хочу.

– А може, твоя мати просто нещасна,  ти не думала про це? – спитав Ігор тихим і задумливим голосом.

– Чого б це! У неї все є! Але вона просто не хоче бути щасливою, тож і мені не дозволяє! Досі не може пробачити батькові за те, що він її покинув!

– Мабуть, вона дуже його любила.

– Не знаю… Напевно, – зітхнула я, – мені від цього кохання одні стусани діставалися…

– Стусани?

– Моральні ... Хоч мати вже і заміж вийшла, і Женька народилася, а я все одно як була крайня, так і залишилася.

 – Виходить, ти ніколи не бачила батька?

 – Ні, навіть на фотографії, знаю тільки, що дуже схожа на нього…

Минуло більше півгодини, перш ніж я усвідомила, що відповідаю навіть на ті його питання, щодо яких збиралася зайняти глуху оборону… Та вже! Цей Ігор Зигмундович справжній майстер своєї справи! Віртуоз!

І я змирилася! Зрештою він не випитує нічого інтимного. Та й говорити з ним легко.

– А ви не показуватиме мені всяких картинок з двозначними малюнками? – спитала діловито.

– Навіщо? – здивовано спитав він.

– Щоб виявити у мене шизофренію!

– Ні, не думаю, – він засміявся, відкинувшись на спинку свого крісла, – шизофренія може бути раптовою та підступною, але зараз у тебе немає жодних підозрілих симптомів.

– Ви скажете матері, що я здорова?

– Можливо, ти чутливіший і емоційніший за багатьох своїх ровесників, але я не бачу приводу для клінічного обстеження, якщо звичайно тебе нічого не турбує.

– Ви про що?

– Розлад пам'яті, біль голови, неможливість зосередитися…

– Це симптоми душевного розладу?

– Іноді, – серйозно кивнув Ігор, – Але твоя підліткова нестабільність здебільшого спричинена стосунками з матір'ю…

– А щонайменше?

– Можливо, це є невпевненість у завтрашньому дні, неприйняття своєї особистості… важко робити висновки після першої короткої розмови. І я думаю, ти маєш рацію – мені варто поговорити і з твоєю матір'ю теж… Інакше вашої спільної проблеми не вирішити.

– Поговоріть! Може тоді вона перестане думати, що я тільки вдаю нормальної, насправді ж обманюю всіх навколо! – І, сподіваючись на закінчення розмови, я ривком піднялася з крісла.

 – Ще твоя мати сказала, що ти вважаєш себе особливою, – зупинив Ігор.

– Особливою? – У мене здригнулося серце, але я й виду не подала.

– Ти розумієш мову трав та дерев, так?

– Так, – кивнула я недбало, – а ще чую голоси фей, танцю ночами з ельфами і ловлю в долоні падаючі зірки ...

– Звісно, ​​всі діти люблять фантазувати! – тонко посміхнувся він. – Що ж, Майя, гадаю, на сьогодні достатньо.

– На сьогодні?

– Якщо вже потрапив до психолога, то готуйся як мінімум до трьох сеансів… Чи тобі не сподобалася наша розмова?

–  Добровільно сюди не прийшла б! Не бачу сенсу!

– У тебе багато друзів, Майя? З якими можеш говорити відверто? – Запитав Ігор.

– Ні, їх немає… – зізналася я неохоче.

– А твій хлопець?

– З ним можу.

– Він знає усі твої таємниці?

– У мене немає таємниць!

– Кожна людина має таємниці, Майя. Таємниці – це наші бажання, фантазії, мрії, а не лише скелети у шафі… Хтось мріє про кошеня на день народження, а хтось політати на драконі.

– А хтось про те, щоб болючіше вколоти іншого… – випалила я.

 – Розкажеш мені про це наступного разу, якщо забажаєш… – сказав Ігор, підводячись зі свого місця і відчиняючи двері до коридору.

Я думала, що він негайно забере в кабінет мою матір, щоб вправити мізки і їй, але він лише тихо переговорив з нею про кілька хвилин, і ми покинули клініку.

Вчитель попереджений, що я запізнюся, тільки мовчки кивнув, коли я прослизнула до класу ближче до середини уроку, і продовжив писати на дошці хімічні рівняння.

– Ну що? – прошепотів Ярик, міцно стискаючи під партою мою руку.

– Кльовий мужик цей психіатр! –  усміхнулася я.

– Справді? – насупився він, нахиляючись так близько, що його подих торкнувся моїх губ.