20.2

– Чому не сказала, що маєш побачення з Яриком?

– Це було не побачення!

– Ага, я ж не дурна! А для кого він так вирядився?

– Навіть, якщо й побачення, тобі яке діло? Що тебе, власне, злить? – Запитала я глузливо.

– Ой, давай тільки без зайвих балачок! Зізнавайся, ти зустрічаєшся з Яриком? Адже все одно дізнаюся.

– Дізнавайся…

– І дізнаюся, будь впевнена!

– Все ще сподіваєшся, що Ярик зверне на тебе увагу?

–  Зверне! Нехай із ким завгодно зустрічається, тільки не з тобою!

– Навіщо ти Даньку в парк потягла? – запитала я, проігнорувавши її випад.

– Щоб не нудно було! – відповіла Женька, зухвало дивлячись мені в очі, –  А тобі це неприємно, так? Що він застукав тебе з іншим, так?

– Мені – все однаково!

– Як же! Одного, мабуть, мало… – навмисне солодким голосом заговорила Женька, – треба ще розібратися, з чого це раптом Ярик до тебе нерівно задихав…

– Хто до кого нерівно дихав? – спитала мати, широко відчиняючи двері в кімнату. – Ви знову сваритеся? Що цього разу?

– Майка краде моїх хлопців! – заволала Женька, тицяючи в мене пальцем.

Я приречено закотила очі.

– Яких хлопців! Рано тобі думати про хлопців! Ану йдемо зі мною…

– Ну що ще, мамо? –  Женька скривила обличчя.

– Твоя класна керівниця дзвонила…

– Ну ось,  знову наябедничала… – Женька миттю вискочила з кімнати, а мати пішла слідом за нею.

Я пошукала очима Руда-розрадника. Але саме тоді, коли він був мені такий потрібен, його поряд не виявилося.

– Майя, – тихо покликав Серж, зазирнувши у прочинені двері, – все гаразд?

– Як зазвичай! – я пересмикнула плечима.

– Ось, візьми, – вітчим дістав з кишені кілька купюр і простягнув мені.

– Мені вже давала кишенькові гроші.

– Бери, бери.. купиш собі щось корисне.. чи ні, краще  – зовсім марне, але приємне…

–  Дякую!

Я забрала гроші.

– Слухай, – продовжив Серж, – я тут із Катею поговорив… Ви у понеділок до лікаря йде, до  психологу!

– До психіатру!

– Я просив її, щоб вона не лякала тебе лікарнею. А ти постарайся поводитися спокійно… не суперечити… не хвилюватися, загалом, не давай їй приводу…

– Так, сидітиму, склавши ручки і  скромно потупивши очкі! Чорта з два вони мене візьмуть!

–  Майю! – вітчим глянув  не схвально. – Ти ж дівчина…

– А дівчатам не можна лаятись?

– Можна, – зітхнув він, – але краще не потрібно, до повноліття, хоча б…

– Ну ти й сказав! –  я посміхнулась.

Серж хотів уже було зачинити двері, але затримався і запитав:

– То ти з Яриком зустрічаєшся?

– Ні, не зустрічаюся! Це Женьці привиділося ...

– Знаю, ти не любиш порад, але все ж таки придивись до Ярика… мало що там у вас у дитинстві було! Мені він здається дуже добрим хлопцем, дуже гідним.

– А Данило? Матері подобається Данило.

– А тобі він подобається?

–  Не знаю. Начебто нічого.

– Якщо тобі цікава моя думка… – обережно почав Серж.

– Цікава!

– Данилу, на мій погляд, потрібна інша дівчина, більш цілеспрямована, з амбіціями.  А ти – мрійниця.  Тобі підійде той, хто прийме твої мрії, не засуджуючи їх і не насміхаючись з них, хто не  стане нав’язувати  тобі своє світовідчуття…

– Думаєш, Данило стане?

– Він – лідер, господар життя… подумай про це…

Слова вітчима запали в душу, і я думала над ними майже півночі, все не могла заснути.

Безперечно, Данило схожий на господаря життя. Весь його впевнений, рішучий вигляд таки ж  кричить про це. Він навіть дивиться зверхньо. Може, і сам не усвідомлює, що дивиться на всіх зверхньо? Цікаво, що б він сказав, якби дізнався, що я розмовляю з деревами? Адже він захоплюється міфологією, і квітку шукати збирається в ніч на рівнодення… напевно, би мене зрозумів… Але чи готова сама розповісти йому все про себе?

А Ярику? Ярик бачив мене в найгірші моменти мого життя. Я так довго ненавиділа його, так довго закликала на його голову усілякі біди… А тепер, дивлячись у нічну стелю з тремтячою плямою від вуличного ліхтаря, я згадувала його темні, уважні очі, розмите ластовиння, розтріпане після гри у волейбол волосся, і від цих спогадів робилося мені  трохи сумно і дуже тепло.

Так і заснула, думаючи про Ярика і прокинулася, прокручуючи крізь солодку напівдрімову нашу  із ним розмову в парку.

Розраховувала, що зустріну Ярика на шляху до школи і вибачуся, але не зустріла.