Частина 14.1

Я одним махом промайнула через шкільний двір і зупинилася біля паркану, що оточував той самий злощасний дитячий садок, де закінчилася моя з Анькою дружба, і де росла невисока розлога верба, в розвилці якої зараз лежав забутий кимось фіолетовий пенал.

Дитячий садочок закрили з невідомої причини ще два роки тому і тепер його ніхто не охороняв: гуляй – не хочу! У сітчастому паркані зяяли дірки, яскрава фарба на гойдалках потьмяніла і облупилася, ганок ігрового будиночка безнадійно зарос травою. А ввечері, під пониклими грибочками з скрипучими сидіннями,  збиралися любителі пограти на гітарі.

Верба зашелестіла густими гілками.

– Без коментарів! – сказала я і притулилася чолом до шорсткої і теплої, обласканої ранковим сонцем кори.

Мене душили сльози. Я вже шкодувала, що так вчинила. Мені потрібно було не втечею рятуватися, а встати, підійти до Аньки, взяти її за модну зачіску і сунути носом у парту. А я повелася, як слабачка, істеричка. Раніше усі в класі були впевнені – я можу постояти за себе! А зараз?

І новий напад ридання струсонув мене. Може, справді краще кинути школу?

Жорстка рука торкнулася моє плече.

 – Майя, перестань. Воно того не варте…

Я ще глибше втиснулася обличчям у дерево. Бракувало, щоб Ярик бачив мої сльози. Навіщо він узявся за мною?

– Я поговорю з Анькою, вона більше і близько до тебе не підійде.

– Тільки спробуй! – сказала я, судомно намагаючись придушити ридання.

Здається, навіть у дитинстві я не показувала Ярику своє горе, а ось тепер стою перед ним, реву білугою і не можу заспокоїтися.

– Майя… – він обережно стиснув моє плече.

Я зібрала в кулак всю свою волю, витерла, як вийшло, сльози і повернулася до нього обличчям.

– Не потребую захисту, а тим більше твого, зрозумів! Це тебе Тамара послала?

– Я сам прийшов, – спокійно відповів Ярик.

– Навіщо?

– Ти що завгодно можеш про мене думати, але… я дійсно хочу з тобою помиритися… Останнім часом я зачіпав тебе більше за звичкою…

– Твоїх одкровень я теж не потребую… Тепер ти намагаєшся подружитися, спілкуєшся так, ніби між нами ніколи не було ворожнечі. Якщо тобі настільки неприємне моя присутність, чому не забрався кудись подалі? Я ж пропонувала тебе пересісти на інше місце! В очі одне, за очі… Знаєш, як таке називається?

– Нічого подібного я не говорив! Це Анька вигадала, – похмуро заперечив Ярик.

– Якщо вигадала, то була впевнена, що має право! – мене понесло  так, що не зупинити.

Всі емоції та почуття останніх днів, усю агресію, все роздратування готова я була зараз вилити Ярику на голову. Втім, все одно на кого, хто першим під руку потрапить.

– Майя, я тебе не впізнаю. Ти ж  могла дати відсіч будь-кому. А тепер спасувала…

 – А чому я маю комусь щось доводити? Ви все  мені вже так набридли, що сил немає боротися з кожним поодинці! Нікого з вас я не чіпаю, мені взагалі все одно, чи  ви є, чи ні! Ти – пусте місце для мене! І ти і Сома твоя, і школа ця… нехай вона провалиться! Чому б і вам не дати мені спокій! У мене і без вас проблем безодня! – крикнула я затято і машинально замахнулася, щоб ударити його. Здається, я вже погано володіла собою.

Але Ярик перехопив мою руку, а потім стиснув долонями обидва мої зап'ястя.

– Заспокойся, будь ласка… Заспокойся та поговоримо! – попросив він майже ласкаво.

– Нема про що нам говорити! Прибери руки!

Але замість того, щоб прибрати руки, як я того вимагала, Ярик стиснув ще міцніше мої зап'ястя і смикнув мене до себе так різко, що я тицьнулася носом у його плечі.

– З глузду з'їхав?

– А ні! Пам'ятаєш, як ти мене поцілувала тоді ввечері? – ні з того ні з сього запитав він.

– Не пам'ятаю. Не було такого!

– Невже? – тихо промовив Ярик і торкнувся губами моїх губ, спершу обережно, потім усе впевненіше.

І це, незважаючи на те, що ми, хоч і були прикриті густими вербовими гілками, але якийсь випадковий перехожий чи просто цікавий, безперешкодно зміг би розгледіти, що там під вербою, позаду шкільного двору відбувається.

Я так отетеріла, що відштовхнула Ярика не відразу, а лише через кілька секунд. Але він не відпустив мене, а трохи відсторонившись, взявся з якоюсь жадібністю вдивляється в мої очі.