Будь назавжди

7.2

Він відкрив. Шорти, чорна майка, капці – вигляд зовсім домашній. Втім, нічого дивовижного! Він же вдома.

– Майя! Прийшла подивитись, як я влаштувався? – посміхнувся привітно, –  Почекай, зараз переодягнуся в більш відповідний одяг.

– Не обов'язково, –  Відповіла я, переступаючи поріг.

Так, він майже нічого не став міняти в кімнаті, лише стіл присунув ближче до вікна і звільнив поличку – раніше там валялися наші з Женькою старі іграшки, а тепер стояли його книги.

– Що це за зошит?

– Послухай, Даниле… – я зітхнула і поклала зошит на стіл.

– Клич мене якось інакше. Данило – надто офіційно, – сказав він, розправляючи плечі, немов бажаючи краще продемонструвати мені свої, натреновані у спортзалі м'язи.

– Даня? – Запитала я.

– Ні, надто прісно.

– Але мати тебе так кличе Даня! Данюша! – знущаючись, заспівала  я.

– Її не переконати. Клич мене Ден.

– Ден? – я знизала плечима, – Як скажеш… Так ось, Ден, у мене тут математика…

– Домашня робота?

– Так! Але я не зовсім розібралася з цими рівняннями.

– Хочеш,щоб я пояснив?

– Слухай… а ти можеш  це просто зробити? Я потім перепишу своїм почерком.

– Но якщо я просто зроблю, ти не зрозумієш принципу…

– Не хочеш, так і скажи! – крикнула я, забирая зошит.

– Стривай! – Данило утримав мене за руку, – Я все зроблю, зроблю....

– Якщо мої спитають, скажи, що ми займаємося.

– Добре! І все ж, Майя…

– Послухай, може, я і захочу пояснення… потім… а поки що просто виріши це безглузде домашнє завдання!

Я вручила  знову йому зошит. Він відкрив його, вмостився за стіл і почав вивчати переписані з підручника рівняння.

– Між іншим, усі приклади можна знайти в інтернеті, – зауважив, починаючи щось швидко креслити у зошиті.

– У мене немає інтернету, вірніше є, але мати його обмежує, щоб ми з Женькою не зависали… ну й уроки, зрозуміло… – відповіла я і попрямувала до полиць, де стояли книги.

Я любила читати, перечитала все, що була в бібліотеці вітчима. Для мене  паперові книги є набагато приємніші за книги електронні – вони ледь вловимо пахнуть деревною корою, таємниче шарудять сторінками, а чорні опуклості букв можна чіпати кінчиками пальців і навіть, якщо дуже зосередитися і закрити очі, то відчути за рельєфом тиснення, яка саме літера надрукована.

На верхній полиці розмістилися пухкі медичні довідники, підручник латинської мови та товстий російсько-англійський словник, на другій   вишикувалася художня література: всі улюблені і не раз прочитані мною автору, а на нижній стояло всього три книги: "Витоки таємнознавства" –  золотисті літери, чорна палітурка, “Прикмети та забобони” з чорною кішкою на обкладинці, і третя: “Міфи та легенди народів світу”, том  перший.

Я взяла її до рук і почала гортати.

– Ты во все це віриш? – спитала зацікавлено.

Данило підняв голову від зошита.

– А ти?

– Не знаю… Но я  багато про це читала… 

 Ще чого не вистачало! Так я і зізналася йому, у що вірю, а у що ні!

– Любиш казки? –  спитав Данило.

–  Так, страшні! Особливо у художній літературі. Особливо у Гоголя мені подобається… про папороть.

А з іншого боку, чому б не поговорити!

– Вечір напередодні Івана Купала… колоритна розповідь! – погодився Данило. – А ти знаєш, що образи рослин грали дуже значну роль у будь-якій міфології, тому їх робили героями різних легенд. Люди вірили, що рослини мають магічну силу, тому використовували не тільки для чаклунських зелий, але і для багато чого іншого.

– Ну так, замки відкривати, нечисть відлякувати, шукати скарби! Розрив-трава там, нечуй-вітер, папороть! –  Промовила я, горда від того, що можу підтримати розмову на таку цікаву тему.

– У деяких легендах згадуються люди, які вміють розмовляти із рослинами. – сказав Данило.

–  Справді? – байдуже запитала я.

– Таке вміння дуже цінувалося.  Вважалося, що боги наділяють цим даром лише обраних.

– Боги?

–  Боги чи духи ... взагалі вищі сили, – з азартом промовив Данило і я зрозуміла, що він серйозно захоплений цією темою, – Уяви, якщо ти вмієш говорити з рослинами, то можеш запитати у них, де шукати, наприклад, папороть! Щастя та багатство!

– То вони тобі й скажуть! – засміялася я, а про себе подумала: "Не один ти такий розумний!  Я вже питала у папоротевих заростей у лісі, а вони мені відповіли, що не цвітуть! “

– Між іншим, – сказав Данило, продовжуючи писати у зошиті, – шукають не лише папороть. Іноді у старовинних легендах згадується ще одна чарівна квітка.

– Яка?

– Кажуть, ніби  вона цвіте дуже рідко, коли осіннє рівнодення збігається з певною фазою місяця, а саме з останнім днем ​​останньої чверті. І квітка ця  не на землі розпускається, а на вершині найвищого дерева. І ніхто не знає, в якому лісі росте це дерево, – Данило багатозначно замовк.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше