Розділ 13

Ерік

- Бачать боги, тепер я точно знаю, як виглядають кари богів. За свої гріхи я буду розплачуватися вічними урочистостями в компанії родичів!

Тепер я переконався напевно не просто так я інтуїтивно беріг себе від весільного торжества. Це просто якісь тортури – нудотні усмішки «щасливих» родичів, побажання любові і злагоди... Можу тільки уявити, що вони в цей момент думали.

- Так вечір був той ще, - видихнула Таміла, опустившись на диван і тут же підклавши під поперек невелику подушечку. – Не скажу, що запам'ятаю його як один з найприємніших. Але зараз більше всього на світі я мрію зняти з себе це знаряддя тортур, - поправивши ліф сукні, процідила крізь зуби моя дружина, але так і не рушила з місця. – Твоя мати навмисне його купила.

- Не здивуюся, що саме так і є! – погодився я. – Вона від мого вибору не в захваті. Але зате бабуся аж помолодшала.

- Це тому, що лікувати її потрібно було правильніше, - помітила моя дружина. – Мені здається, що так зване лікування – всього лише спосіб позбутись настирливих родичів. Такий сморід може витримати тільки людина геть позбавлений нюху.

- Ти їй давала поради по лікуванню, і вона тебе послухала? – моєму здивуванню не було меж. Бабуся, котра мала підозри навіть до чашки ранкового чаю, прислухалася до порад безродної дівчини, яку бачила вперше. – Ти точно полонила її серце. Вітаю, люба.

- Не блазнюй! У тебе чудова бабуся, ось і все, - відмахнулася Міла, відкинувшись на спинку і прикривши очі. – Хоч і трохи ексцентрична, але, принаймні, не намагається зображувати незрозуміло що.

З цим не посперечаєшся. Правда, мама теж не дуже намагалася зображати щастя. Вона взагалі ледве витерпіла це свято до фіналу.

Я поморщився, розпустивши шийну хустку і відкинувши її в бік. Ці зашморги мене і без того дратували надміру, а сьогодні й поготів. Я стягнув піджак і відкинув його слідом за хусткою, шпурнувши його на підлогу.

Зібралися всі – тітки, дядьки, брати і сестри різного ступеня дальності споріднення. І спостерігати за тим, як вони давляться безсилою злістю – саме приємне, що було за весь вечір. До появи містера перевіряючого.

- Так що крім фабрики потрібно твоєму чоловікові в Таринкремі? – запитав я у своєї дружини. - Адже ваша інтимна розмова – не спогади про минуле в шлюбі?

І якщо мить тому вона розслаблено сиділа на дивані, відкинувши голову на спинку і прикривши очі, то почувши моє запитання – тут же напружилась, стиснулася, відвівши погляд.

- Повір, я і сама не розумію, що йому потрібно, - через декілька хвилин, обережно відповіла Таміла. – Думала, що після того, як він позбавив мене залишків сил, більше його не побачу ніколи, а якщо й побачу, то ми обидва будемо робити вигляд, що незнайомі. Не думаю, що йому цікаві ті крихти, що почали повертатися до мене з недавніх пір.

- Стоп! Як позбавив залишків сил? – не стримуючи здивованого вигуку, перепитав я. Мені справді здавалося, що я недочув.

Варварський ритуал, де дружина передає свої сили чоловікові, ледь пов'язує з ним життя, пішов у минуле та визнаний незаконним ще років сто тому. І я навіть не підозрював, що ще хоч десь ось так забирає магію у інших людей.

- Я хотіла розлучення. – пояснила Міла. - І втрата магії тоді здавалася меншим із зол. Він все одно витягував з мене магію, хай куди меншими порціями. Краще відразу віддати, але... потім залишатися вільною, ніж все життя по краплині підживлювати чоловіка.

- А написати до Ради магів ти не думала? - наливаючи собі рому в стакан, запитав я. Все ж почуте не вкладалося в голові. Не дарма цей щур Донеган мені не сподобався з першого погляду.

- Думаєш, що я зовсім дурна? – зітхнула Таміла. – Намагалася, звичайно! Писала в мерію, Раду... Але Крейг швидко вирішив всі проблеми, відкупився від слідчого, і... можеш собі уявити, що мене чекало потім. Може, якщо б було кому заступитися, то він не став би так себе вести. Але чого хвилюватися про дівчисько, від якої навіть батько відмовився? – Міла сумно посміхнулася. – Тому довелося викручуватися, як виходило. Я віддала сили сама. Але разом з силами, що втратило чинність протизаплідне заклинання. І як результат, - вона розвела руки, вкотре демонструючи свій животик. – Це те єдине, що хорошого я винесла з подружнього життя з Крейгом.

Мда... цікава історія. Особливо та частина, де містер Донеган відкупився від слідчого. Якщо це випливе, то і Крейгу і слідчому доведеться дуже зле.

- Ром будеш? – розсіяно я запропонував дружині.

- З глузду з’їхав? Куди мені ром?

- А так... вибач. – кивнув я, розуміючи, що запропонував дурість. – Сік? Чай? Я попрошу Амелі, щоб приготувала.

- Ні! – мотнула головою. – Я сьогодні дуже втомилася, щоб чогось іще хотіти.

 - Як знаєш! Ну, припустимо, ти виконала всі свої зобов'язання, так якого демона йому від тебе треба?

- Дитина! Він хоче забрати мою дитину, - сказала Міла, прикривши руками живіт, немов намагалася захистити ще ненародженого малюка.

Щось у грудях затремтіло від цієї картини. Це було так відчайдушно... Що мені й самому захотілося захистити малюка, який ще не народився, а вже в небезпеці. Все ж, вона не заслуговувала того, що з нею сталося. І те як вона тепер боролася за своє дитя викликало повагу.