Розділ 1

Як стати єдиним спадкоємцем всіх багатств свого роду? Потрібно лише в найкоротші терміни знайти собі наречену і народити спадкоємця! Але часу немає! Кращий вихід - найняти вагітну дівчину на роль майбутньої дружини. Тепер головне - дотримуватися дистанції, дочекатися виконання заповіту і розлучитися! Але... що якщо у долі інші плани? Як бути, якщо серцю не можливо наказати?

Розділ 1

Ерік

- Вставай! Чуєш?! Ерік, вставай!

Зойк леді Рейверс, уродженої Кейпмейер, розрізав приємну ранкову тишу моїх покоїв.

Брюнетка, що люб'язно погодилася скрасити минулий вечір, а після і ніч, пробурчала щось уві сні, але мати з такою силою смикнула за ковдру, що трохи не стягнула і брюнетку, і мене на підлогу. Від чого дівчина підскочила, благо, древня професія привчила на таке реагувати безпристрасно і швидко.

І через мить вона вже була аби як одягнена і покидала мої покої навіть без належної плати. Правда, при наступній зустрічі вона мені все одно це пригадає. Не вона, так мадам Селестія. Вона свого доходу точно не упустить.

- Мамо, скажіть, що у вас є серйозні підстави вриватися до мене в спальню і будити на таких тональностях, - пробурчав я, намацавши графин з водою на прикроватній тумбі і тут же приклавшись до його шийки. - Я правда не в тому настрої, щоб вислуховувати ваші обурення з приводу чергового підвищення цін на тканини.

- Ти не в настрої? Ти не в змозі! Що й не дивно, взагалі-то, - бушувала леді Рейверс, крокуючи по кімнаті з кутка в куток і вистукуючи каблуками так, наче тут марширував як мінімум королівський полк. З-під капелюшка, що тримався імовірно, на якомусь заклинанні, стирчали розпатлані руді кучері, зелені трохи розкосі очі блищали, як у дикої кішки, а з маленького тонкого носа, здавалося, ось-ось повалить пар. – Поки ти розважаєшся, дорогий, все невблаганно котиться в Прірву!

Я приклав до скроні прохолодний графин, щоб угамувати головний біль. Але допомогло не дуже. Треба б випити антипохмільне зілля. Але поки мати була в такому настрої, робити різких рухів не варто було. Можна заробити пару проклять і обзавестися чимось малоприємним зразок чоловічої неспроможності на тиждень. А може і на два. Відьми вони такі. Запальні і швидкі на розправу.

- Поясниш, що сталося? – обережно поцікавився я.

- Сам читай! – жбурнула мати в мене м'ятим аркушем паперу, але всупереч своїм же словам сказала. – Ця стара перечниця внесла додатковий пункт в заповіт.

«Старою перечницею» мати полюбовно величала свою свекруху. І мою бабусю. Як-то так склалися зірки, що батько, мабуть, в кращих традиціях вибирав дружину за образом матері і отримав в будинку дві фурії. Спочатку вони не могли поділити батька і тихо ненавиділи одна одну, а після його смерті – мене. Я в свою чергу любив обох і дотримувався їх тихій війні нейтралітету. Правда, з звісткою про тяжку хворобу бабусі у них встановилося хитке перемир'я. Але здається, сьогодні йому прийшов кінець.

Я прикрив одне око і пробіг за рядками поглядом.

Раз.

Ще раз...

- Що за маячня! – вирвалось у мене ледь сенс написаного почав до мене доходити. – Яке одруження? Який спадкоємець?

- Прокинувся, милий? – з'єхидничала мати. – Чудові новини, не вважаєш?!

- Жахливі новини! – вигукнув я, і сам же скривився від власне крику. – З якого, вибачте, демона, їй спало це на думку?

Я відкинув аркуш паперу так, ніби на ньому було смертельне прокляття від якого не було контрзаклинання. І для вірності схопився з ліжка.

- Зате он як у твоє немічне змучене плотськими гріхами тіло життя повернуло, - продовжувала знущатися мама. – Дивлюся, не намилуюся. Думаю, саме цього бабунька і добивалася.

- Я серйозно. Це просто якесь гарячкове марення, - обурювався я, натягуючи речі і маючи намір зараз же провідати вмираючу родичку, яка навіть на смертному одрі примудрилася підсунути підлоту.

- Ну, насправді, в іншій ситуації я б навіть погодилася з нею, - зауважила мати, підчепивши на кінчик парасольки мою шийну хустку і простягнувши її мені. – Якби в цілях виховання вона не поставила під загрозу все графство Рейверс. Твої дорогенькі кузени тільки і чекають, як би урвати хоч шматок від спадщини. А тут така можливість. Генрі вже слиною давиться, приміряючи на себе графський титул. Призначив весілля на вихідних!

- Вона так зі мною не вчинить, - заспокоював я себе, намагаючись впоратися з шийною хусткою.

Виходило з рук геть погано. Пальці не слухалися, а хустка загрожувала затягнутися на шиї зашморгом. Майже як узи шлюбу, демони б їх побрали.

- Вчинить. Ще, як вчинить, - підливала масла у вогонь мати. – І ти залишишся НІ З ЧИМ!

Від чергового зойку у мене ніби в голові щось вибухнуло.

- Ти сам знаєш. Якщо вона щось вбила собі в голову, то її не переконає ніхто. – нагадала мені мама, зглянувшись наді мною і вирішивши допомогти з хусткою. – До того ж, її ідея не така погана. Тобі давно пора взятися за розум. А не тягатися по шинках і борделях. Сім'я завжди благотворно впливає на характер.

- По вас не скажеш, мамо, - зауважив я.

- Обережніше зі словами. І думай, як будеш з цього всього викручуватися, - знову розгубила благодушність мати. - В твоїх інтересах, обзавестися дружиною і хоча б потурбуватися наявністю у неї в животі дитини до того, як стара відправиться на суд богів. Інакше...

Мені не хотілося навіть думати про те, що буде «інакше».

- Я з нею поговорю, - вирішив я і попрямував до дверей. Повинна ж у неї бути хоч крапля співчуття.

 - Ну, спробуй, звичайно, - хмикнула мати.  - Тільки одягни штани, для початку.

Благо, бігти для такого життєважливої доленосної, я б сказав, розмови довелося не дуже далеко. Кімнати бабусі перебували в лівому західному крилі нашого маєтку. І вже через кілька хвилин я стояв на порозі її спальні.

В кімнатах бабусі було душно і пахло якимись отруйними зіллям. Чомусь лікарка моєї бабусі місіс Кейт Волтер вважала, що чим смердючіше відвар або мазь, тим краще воно допомагає. Мені в це вірилося насилу, і кілька разів я навіть намагався про це повідомити дорогоцінній родичці. Але... я особа зацікавлена, отож бабуся мені довіряла, але не дуже. Мало що...