Розділ 25

Соломія

Нарешті Ілля поїхав у відрядження, і ми всі могли зібратися разом та відсвяткувати весілля брата. Доводячи страви до готовності, я почула дзвінок у двері і швидко побігла відкривати їх. 
На порозі стояв Назар з букетом білих лілій, ніжні пелюстки яких переливались в променях сонця. Як приємно, що він і досі пам'ятав мої улюблені квіти. Його погляд був наповнений ніжністю, а усмішка — теплом, яке пронизувало до глибин серця. Він протягнув мені букет, і я відчула, як серце забилося швидше від щастя. Запросивши його до вітальні, я поставила лілії у вазу, їхній аромат заповнив кімнату, даруючи відчуття спокою і радості. У цей момент раптом почувся плач донечки з радіоняні.

Я швидко побігла до Зоряни, взяла її на руки, вимкнула плиту на кухні й повернулася до вітальні. Назар, тим часом, писав комусь повідомлення. Глянувши на екран його телефона, я помітила аватарку якоїсь дівчини, що викликала у мені хвилю ревнощів.

— Гарна дівчина, напевно, — промовила я, тримаючи донечку на руках. Її малесенькі пальчики ніжно перебирали моє волосся.

Назар відчув напруження в моєму голосі, підняв голову і зустрівся зі мною поглядом. У його очах я побачила стривоженість, і він відразу підійшов ближче.

— Це просто колега, — сказав він ніжно, обережно погладжуючи мене по спині. — Немає нікого в світі, хто був би для мене важливіший за тебе.

Я відчула, як його слова починають розслабляти мої тривоги.

— Не хочеш взяти Зоряну на руки? — запитала я, зазираючи в його очі.

— Не знаю, я ніколи не тримав малих дітей на руках, — промовив він трохи схвильовано.

— Тут нічого складного, просто підтримуй її голову та обережно тримай, — пояснила я, передаючи донечку Назару.

Він нерішуче взяв малечу на руки. Його руки тремтіли, але він відчував теплоту і ніжність, які випромінювала ця маленька дівчинка.

— Вона така тендітна, — промовив Назар, дивлячись на Зоряну. — Іллі пощастило мати таку красуню.

Як же я хотіла сказати йому, що це красуня його донька, але не змогла, ще не час. Хоч і знаю, що роблю своїм мовчанням лише гірше...

— Вона завжди була такою спокійною? — запитав Назар, дивлячись на дівчинку з любов’ю і захопленням.

— Зоряна дуже любить спати на руках, — відповіла я, намагаючись усміхнутися. — Вона справжній янгол.

Назар посміхнувся у відповідь, а потім його погляд змінився, став більш серйозним.

— Соломіє, якби ж ти знала, як я хочу бути поруч з тобою. Настільки, що я навіть готовий прийняти тебе з донькою від людини, яку я ненавиджу, — впевнено промовив він, торкаючись своїми словами моєї душі.

— Я теж цього дуже хочу.

Я відчула, як моє серце стискається від його слів. Назару треба знати правду, але як йому про це сказати? Я не зможу.

— Знаєш, Зорі вже час лягати спати, тож я все зроблю і повернуся до тебе, — промовила я, намагаючись не показувати свого хвилювання.

— Може тобі допомогти? Давай я віднесу її до кімнати, — мовив Назар, і я зрозуміла, що він не хоче відпускати малечу з рук.

Назар відніс донечку до кімнати і почав колихати її, а я, спостерігаючи за цією сценою, була така щаслива, що на мить навіть уявила, що немає ніякого Іллі, і ми з Назаром разом — гарна, щаслива сім’я. Але це всього лише мрія, яку варто створити реальністю.

Згодом прийшли Мирослава з Максимом, і ми разом проводили чудово час. Мирослава проявляла цікавість до дитини, а я з радістю допомагала їй і показувала, як змінювати підгузник маленькій Зоряні. Мирослава м’яко тримала дитину на руках, а її очі світилися від радості. Максим з усмішкою спостерігав за нею, і, здається, відчував гордість за свою кохану. Поки Мирослава вчилася доглядати за малечею, ми з Максимом розмовляли, і я була впевнена, що з цих двох вийшли б чудові батьки.

Коли Зоряна заснула, ми дружно сіли за стіл і весело проводили час. Ось тільки я помітила певну напругу між Миросею і Назаром. Вони явно не здружилися, але сподіваюся, що приємна атмосфера це змінить. Після святкування Максим і Мирослава поїхали, а я попросила Назара залишитися.

— Залишися, — ніжно мовила я, поцілувавши його без жодних вагань.

Він швидко відповів на мій пристрасний поцілунок, але потім зупинився.

Я взяла коханого за руку і повела до своєї кімнати, де кожен наш поцілунок був сповнений любові і пристрасті. Наші тіла давно чекали цієї близькості, тож не варто було зупинятися. Я хотіла насолодитися ним сповна, забути про все на світі й нарешті відчути ту єдність, яка поєднувала нас.

Наші серця билися в шаленому ритмі, де кожен дотик був наче магія, яка переносила нас в інший вимір. Ми плавно пересувалися кімнатою, наші тіла зливалися в єдине ціле, а кожен новий дотик розпалював вогонь пристрасті ще більше. Його руки, ніжні й водночас сильні, мандрували моїм тілом, залишаючи на ньому гарячий слід. Ми впали на ліжко, і Назар, притиснувши мене до себе, дивився в мої очі з таким бажанням і ніжністю, що я відчула себе найбажанішою жінкою на світі. Його губи знову знайшли мої, і наші поцілунки ставали все глибшими, з кожною хвилиною забираючи всі наші думки і тривоги.

Я відчувала, як наші душі зливалися в єдине ціле. Кожен його подих, кожен рух тіла був наче мелодія, яку ми грали разом. Ми віддавалися одне одному з повною довірою і безмежною любов’ю, і в цей момент не існувало нічого, крім нас двох.