Розділ 27

Назар

У свій вихідний я вирішив навідати Карамельку, а ще зустрітися з Соломією, але раптом мені зателефонувала Мирослава. Її дзвінок мене здивував, адже наші стосунки останнім часом були досить напруженими.

— Назаре, мені потрібно з тобою поговорити. Це дуже важливо, — сказала вона, її голос звучав тривожно.

Ми домовилися зустрітися в невеликому кафе, в торговому центрі неподалік офісу. Мирослава вже чекала за столиком у кутку, її обличчя було напруженим.

— Привіт, що сталося? — запитав я, сідаючи навпроти неї.

Мирослава важко зітхнула і подивилася мені прямо в очі.

— Привіт. Назаре, я довго думала, чи варто це казати, тобі чи ні, але більше не можу мовчати. Зоряна, твоя рідна донька, — мовила Мирослава, здавалося, що вона наче камінь з своєї душі зняла.

— Звідки ти про це знаєш? — поцікавився я, глянувши на неї.

— Соломія мені сама про це розповіла, але я думаю, зараз не слушна нагода про це з нею говорити. Сам знаєш, в неї нещодавно помер батько.

— Я тебе зрозумів, але чому ти вирішила мені це розповісти? — глянув я на неї з чималим здивуванням.

— Я вирішила, що ти повинен знати правду, адже невідомо, коли Соломія захоче тобі розповісти про це, — спокійно відповіла Мирослава.

— Дякую, що сказала, хоча я був про тебе іншої думки, — мовив я.

—  Якої? — зацікавлено глянула Мирослава.

— Спочатку я думав, що тобі потрібні гроші Макса, але тепер ти розкрилася для мене з нового боку, хорошого.

— Не знаю, чому ти так подумав, адже гроші Максима мене точно не цікавили.

— Я це вже зрозумів, а тепер розкажи мені, чому ти ховаєшся за маскою стерви, що в тебе сталося в житті такого, що зламало тебе, — запитав я, хоча й не надіявся, що Мирослава мені відповість.

— Колись дізнаєшся, а зараз мені час йти, маю деякі справи, — мовила вона і швидко піднялася.

Попрощавшись, вона пішла, а я залишився наодинці зі своїми думками. Слова Лілі і Макса разом зі всіма моїми здогадками крутилися в голові, не даючи спокою. Зоряна моя донька! Важко було повірити в це. Стільки часу Соломія приховувала це від мене. Моє серце важко билося, наповнене змішаними почуттями. Чому вона не сказала мені раніше? Чому вирішила тримати це в таємниці? Я намагався зрозуміти її мотиви, але всі мої спроби розібратися лише ще більше плутали думки.

Відчуття розпачу і омани охоплювало мене. Я відчував себе ошуканим, проте водночас розумів, що Соломія, мабуть, мала свої причини. Можливо, вона боялася, що я не прийму цю новину, або що це ускладнить наші стосунки. Але як же боляче було дізнатися це зовсім не від неї, а від людини, від якої я просто цього не очікував.

З кожною хвилиною, проведеною в роздумах, моє батьківське серце наповнювалося любов’ю і бажанням захистити Зоряну. Я згадав той момент, коли вперше взяв її на руки, її посмішку, тепло. А тепер розуміти, що я був настільки сліпим і не помічав очевидних речей, про які мені відверто натякали інші.

Попереду ще багато питань, і я мав дізнатися всю правду від Соломії. Але наразі, єдине, що я міг робити, це прийняти той факт, що я батько, і зробити все можливе, щоб Зоряна відчувала мою любов і підтримку. Я зателефонував Соломії і попросив прийти в парк до нашої лавки разом з донькою. У мене є донька! Як це незвично — відчувати себе батьком, коли ще вчора я навіть не думав про це.

Ми домовилися зустрітися, і я вже чекав на Соломію там. Коли вона прийшла, я одразу захотів взяти на руки Зоряну, тепер уже як свою рідну доньку. Тримаючи її на руках, я відчув тепло і ніжність її маленького тіла. «Донечка! Моя донечка!» — промовляв я до себе майже не чутно. Тим часом Соломія дістала два конверти і дала їх мені.

— Що це? — запитав я, тримаючи Зоряну на руках.

— Це два тести ДНК: один Іллі і його батька, а другий твій і Зоряни, — промовила впевнено Соломія.

Я передав Зоряну для Соломії ії і відкрив спочатку свій конверт, а потім інший. У своєму конверті я побачив результати тесту, які підтверджували, що я є біологічним батьком Зоряни. Відчуття полегшення змішалося з хвилею емоцій, яку важко було описати. Потім я розгорнув інший конверт. Результати тесту ДНК Іллі та його батька показували, що Ілля не є його біологічним сином. Це відкриття змінило все. Соломія тримала мене за руку, очікуючи на мою реакцію.

У моїх думках було стільки всього. Я знову глянув на свою донечку і зрозумів, що тепер у мене є новий сенс життя — захищати і любити її всім серцем, незважаючи на всі минулі образи і непорозуміння.

— Що будемо робити далі? — запитала Соломія, стискаючи в руках Зоряну, яка спокійно спала на її руках.

— Для початку, я хотів би знати, чому ти приховала від мене те, що була вагітна від мене весь цей час? — запитав я, а Соломія поклала Зоряну до візочка.

—  Я хотіла тобі розповісти, але ти не хотів зі мною говорити, — опустивши голову і сівши на лавку, мовила вона.

— В тебе було стільки можливостей мені розповісти про доньку, але ти чомусь не скористалася жодною, — сердито промовив я.

— Я не знала, як ти відреагуєш, — тихо відповіла Соломія, стискаючи руки на колінах. — Ти тоді був такий далекий, а потім я не знала, як про це сказати.