Розділ 18

Соломія

Минув ще один місяць, повний напруження і очікування. Я поступово готувалася до найважливішого моменту свого життя — народження донечки. Кожен день приносив нові відчуття й емоції, від радості до тривоги, але підтримка мого брата давала мені силу й впевненість у собі. Він був поруч у кожній хвилині, готовий допомогти у будь-який момент, незалежно від того, чи були це розмови, допомога з підготовкою або просто тиха підтримка. Наші розмови стали особливо важливими. Вони дозволяли забути про хвилювання і зосередитися на радісних моментах, що майже настали. Він був моєю надійною опорою і вірним союзником, завжди готовим віддати свій час і увагу для того, щоб зробити цей період максимально комфортним і незабутнім.

Моя радість від майбутнього материнства та підтримка брата стояли в гострому контрасті з холодністю Іллі. Його втрата інтересу до мене і майбутньої дитини була очевидною. Він занурювався в справи, пов’язані лише з грошима, нехтуючи моїми переживаннями і підготовкою до пологів. Мені інколи здавалося, що його нічого в цьому світі не цікавить, окрім грошей, а коли приходив Макс, він включав з себе ревнивця і робив вигляд, що він мене любить і турбується про мене. Ось тільки я не розуміла одного — навіщо йому були всі ці ігри.

Останнім часом я стала рідше бачитися з братом, бо він постійно мав якісь справи. Але одного вечора він приїхав до мене. Яка ж я була рада його бачити, адже ми не бачилися практично тиждень. Ілля, як завжди, грав свою роль ревнивого чоловіка. Коли ми втрьох пішли до вітальні, Ілля вирішив піти, а я почала говорити з братом. Він почав цікавитися в мене, як завоювати серце дівчини. Невже братик дійсно в когось закохався? Я вирішила дати йому дійсно хорошу пораду.

«Будь собою. Жінки це цінують найбільше. І покажи, що ти дбаєш і готовий підтримати її у всьому.»

Не знаю, як на кого, але виключно на мене, як на жінку, таке дійство справляло враження. В брата важко буде не закохатися, тож впевнена, дівчина не проґавить своє щастя.

Після недовгої розмови я дізналася, що дівчину, яка закохала в себе мого брата, звали Мирослава. Таке красиве ім’я... Хотілося б вірити, що власниця цього імені не розіб'є серце Максу, адже він як ніхто заслуговував на справжнє щастя. Коли брат поїхав, я відчула гостру тугу — не хотілося прощатися, але у нього були невідкладні справи. Я знала, що він з Назаром затіяли відкрити свою компанію, допомагаючи людям з фінансовими питаннями, розробкою різних додатків, уникненням фінансових пасток. Я була впевнена, що на це вплинув Назар, адже він цього прагнув. Проте, чи хотів цього Макс — я не знала, але була впевнена: якби Максу не сподобалася ця ідея, він би не погодився. Значить, йому це подобається.

Сидячи у вітальні, я розглядала в телефоні дитячі розвивальні іграшки. Почувши за спиною тихі кроки, я обернулася. Ілля дивився на мене пронизливим поглядом.

— Макс уже поїхав? — запитав він, сідаючи поруч.

— Поїхав, а чому запитуєш? — здивовано глянула я на нього.

— Добре, а то терпіти його не маю бажання, — холодно промовив він, сівши на диван.

— Чим же тобі мій брат не вгодив? — запитала я.

— Він щось затіває з Назаром, та ще й вони друзі, — грубим голосом відповів він.

— Тоді ти і мене ненавидиш, бо я його колишня, — з іронією мовила я.

Ілля стримано підняв брови, вираз його обличчя став холодним і відстороненим.

— У моїх планах ненавидіти лише тих людей, які приносять йому радість, а ти принесла йому лише біль і розчарування, тож ти мені навіть подобаєшся, — усміхнувся Ілля, але усмішка була зловісною.

— Я все одно не розумію, чому через якийсь там жарт так псувати життя людині, — вимовила я, не розуміючи його.

Погляд Іллі став ще більш пронизливим, ніби він намагався проникнути у саму суть моїх думок, а його усмішка здавалася холодною, як зимовий вітер, що лоскотав душу.

Ілля іронічно посміхнувся.

— Я завжди хотів, щоб він страждав набагато більше, ніж я колись, і ось, я це зробив. Тепер ти моя і скоро народиш від мене.

—  Я можу подати на розлучення і бути з Назаром, і ти мене не зупиниш, — відповіла я, дивлячись йому прямо в очі.

— Чи захоче тебе Назар з моєю дитиною? Впевнений, що ні! — холодно вигукнув Ілля.

— Ти не розумієш, що я готова боротися за своє щастя, — впевнено промовила я.

Ілля злісно посміхнувся.

— Тобі буде складно. Назару не потрібна чужа дитина, а ти сама не впораєшся. Тобі потрібен я.

— Ти недооцінюєш мене, — твердо відповіла я. — Я знайду спосіб. Назар мене любить, і ми разом подолаємо всі труднощі.

Ілля зітхнув, але в його очах світилась певність у своїй правоті.

— Побачимо, хто з нас правий, — промовив він і пішов до свого кабінету.

Я вирішила прогулятися і піти до парку. Сонце схилялося за обрій. Повітря було свіжим, наповненим ароматом квітів і трав. Я йшла вузькою стежкою між деревами, насолоджуючись тишею і спокоєм, час від часу торкаючись свого живота, де донечка давала про себе знати легкими поштовхами. На дев’ятому місяці вагітності кожен крок був водночас приємним і важким. Але я знала, що прогулянки на свіжому повітрі корисні і для мене, і для моєї дівчинки.