Розділ 19

Назар

Я стояв  на балконі, насолоджуючись ранковим повітрям. Раптом телефон у моїй кишені завібрував. Я повільно витягнув його і глянув на екран — телефонував Макс. Прийнявши виклик, підніс телефон до вуха.

— Слухаю, друже. Щось сталося? — поцікавився я, відчуваючи легке напруження в голосі.

— Назар, мені потрібна твоя допомога! — голос Макса був тривожний, майже благальний.

— Допомога? З чим саме? — зацікавлено запитав я, підозрюючи щось важливе.

— Можеш сьогодні ввечері підвезти до моєї квартири піцу, роли, шампанське? — в його голосі чулася певна схвильованість.

— В когось планується романтичний вечір? — посміхаючись, запитав я, уявляючи собі сцену.

— Ні, це буде дружній вечір. Привезеш усе о восьмій, красиво викладеш їжу на тарілки, поставиш два келихи, шампанське...

— А свічки, пелюстки квітів не потрібні? — пожартував я, не розуміючи до кінця його задуму.

— Назар, слухай уважніше, я сказав — дружній вечір, а не романтичний, — роздратовано відповів Макс.

— Ну, якщо так, я теж до тебе завітаю. До речі, з ким ти будеш? — посміхнувся я, намагаючись розрядити обстановку.

— З Мирославою, і до нашого приїзду ти маєш піти, — суворо сказав Макс, і я зрозумів, що це не обговорюється.

— Чому саме дружній вечір? Дівчата ж люблять романтику... — продовжував я свої запитання, все більше інтригуючись.

— Бо ми не зустрічаємося, телепню, — сердито промовив Макс.

— Як в тебе все заплутано! То чому б тобі не запропонувати їй зустрічатися? — запитав я, відчуваючи, що ситуація дивна, як і ця дівчина.

— Вона не хоче стосунків, — нервово відповів друг, явно нервуючи від моїх питань.

— Тоді навіщо вона тобі? — спитав я, намагаючись зрозуміти його мотиви.

— Я кохаю її, і хочу закохати її в себе, — сказав Макс, і я зрозумів, що треба припиняти запитувати.

— Ясно, все зроблю, не хвилюйся, — спокійно промовив я, розуміючи важливість цього вечора для Макса.

Якась ця Мирослава дивна: не хоче стосунків, дружній вечір. Або вона занадто наївна, або хитро, грає в свої ігри. Макс ніколи не вмів дружити з жінками так, щоб не закохати її в себе. Цікаво глянути на цю дівчину. Чомусь вона здається мені меркантильною стервою. Їй потрібні гроші Макса, тому вона й вигадала цю дружбу. Макс завжди хотів знайти дівчину, схожу за характером на Соломію, але я впевнений, ця Мирослава повна її протилежність.

Ближче до вечора я все підготував до вечері: купив піцу, роли, шампанське, гарно розклав усе на тарілках. Останній раз оглянувши свою роботу, я вийшов з квартири й піднявся по сходах, щоб не бути помітним, очікуючи на прихід Макса з Мирославою. Через п’ять хвилин вони вже були біля дверей, і я зміг добре розглянути її обличчя.

Чесно кажучи, очікував більшого. Дівчина була хоч і красива, але якась насуплена, незадоволена. Було видно, що їй не подобалася компанія Макса. Відчуваю, що друг ще не раз пожалкує, що зв’язався з нею. Мені, звісно, хотілося для нього щастя, тому втручатися в їхні стосунки поки не буду. Але коли він сам прийде до мене поговорити про неї, тоді я все йому розповім. Макс заслуговував на добру, милу, ніжну дівчину, а ця явно не відповідала жодному з цих критеріїв.

Роздумуючи про це, я вирішив поїхати додому. Приїхавши, я отримав дзвінок від Вітька, який вкотре обривав мій телефон, напевно, маючи свої причини для розмови.

— Що вже сталося, що ти вкотре дзвониш і не даєш мені провести вечір на самоті? — запитав я, трохи роздратовано піднісши телефон до вуха.

— Друже, я одружуюся і хочу, щоб ти став моїм свідком на весіллі! — радісно вигукнув Вітя. Я був трохи шокований цією новиною.

— Вітаю. А когось іншого немає на цю роль? — запитав я, адже думка про відвідування весілля, а тим більше про те, щоб бути свідком, мене не приваблювала.

— Я хочу, щоб саме ти, — наполягав Вітя.

— Коли весілля? — поцікавився я, відчуваючи наростаюче здивування.

— Уже на цьому тижні, — швидко відповів він.

— Так швидко? — здивувався я ще більше.

— Віра захотіла весілля, а я не зміг відмовити своїй коханій, — промовив Вітя з радісним голосом, який звучав так, ніби він вже на сьомому небі від щастя.

— Добре, а парубочий вечір буде? — запитав я, намагаючись якось впоратися з цією новиною.

— Звичайно буде! Завтра приходь, я тобі адресу повідомленням скину.

— Ок, чекаю, — погодився я.

Відклавши телефон, я підійшов до холодильника, дістав пляшку води і зробив кілька ковтків. Ніколи не думав, що Вітя одружиться швидше за мене. Він завжди говорив, що одружиться одним з останніх. А що тепер? Вітьок одружується, якщо ще й Макс знайде собі наречену, то мене вже нічого не здивує в цьому житті. З Лілею ми розійшлися, вона так і не повернулася зі свого міста, бо зустрілася з колишнім, і вони вирішили почати все заново. Я закинув голову на крісло, і мене огорнув сум. Якби не батько Мії, я б теж був би вже одружений, і Соломія була б вагітна від мене, а не від цього Іллі. Треба буде якось розвідати все про нього, зустрітися й поговорити, дізнатися про їхнє сімейне життя. Я давно повинен був це зробити, але зараз це бажання стало нестерпним.