Розділ 15

Назар

Життя пливло своєю течією, а я плив за нею, не намагаючись щось змінити. Одного вечора в клубі я зустрів Лілю, і вона швидко перевернула моє життя з ніг на голову. Вона прилетіла сюди по тій же причині, що і я, її покинув хлопець, тож її подруга запропонувала приїхати сюди. І саме ця причина і стала тим, щоб розпочати наші стосунки. Адже ми обоє були два зранених серця, яким не пощастило в коханні. Тому рішення почати зустрічатися було нашим спільним, адже ми чудово ладнали, а зі сторони вигладили більше як хороші друзі, чим хлопець і дівчина. Поряд з Лілею моє життя заграло барвами такого адреналіну, який я думав, ніколи не відчую. Ця дівчина любила екстрим та різні забавки. Мене це неабияк захоплювало, та додавало нових барв в моє сіре життя.

За декілька місяців наших стосунків, ми вже встигнули тричі стрибнути з парашутом, стрибали з мосту, ходили на найстрашніші американські гірки, не раз брали участь у гонках. Під час однієї з них я не впорався з керуванням, і тоді мене ледь врятували. Макс ставився до цього скептично, але мені подобалося моє нове життя. Однак, незважаючи на все це, я так і не зміг забути Мію. Її образ постійно снився мені ночами, адже Ліля була її повною протилежністю.

Я не кохав Лілю, і вона мене теж, але нам було добре разом. Ліля була блондинкою з сіро-зеленими очима та родимкою на щоці. Її любов до пригод мені дуже подобалася, адже з нею ніколи не було сумно. Але інколи наставав момент, коли це все починало набридати. Тому пропозиція Макса повернутися на батьківщину мені неабияк сподобалася, адже в цій країні я давно втратив себе. Та й Ліля була не проти повернутися до батьківщини, правда, вона раніше жила в сусідній області. Життя давно втратило свій сенс. Я хотів його знайти разом з Лілею, але, побачивши вчора друга з Соломією в одному з ресторанів, відчув, що щось змінилося. Вони сиділи, розмовляли, і я помітив її округлий животик. Я на мить завмер, хотілося підійти до неї і хоча б привітатися, але дурень не зважився. Тут мої думки перебила Ліля помітивши, що я про щось замислився.

— Про що задумався? Не хочеш сьогодні поганяти на мотоциклах? — запитала вона, обійнявши мене за плечі.

— Було б не погано, — погодився я, знаючи, що це може відволікти мене від сумних думок.

— Тоді я зателефоную і орендую нам мотоцикли на декілька годин, — посміхнулася вона і пішла.

— Добре.

Я відчував, що потребував трохи відпочинку, тому згодився на пропозицію. Поки вона займалась орендою мотоциклів, я розпочав розпаковувати рюкзак. Діставши звідти свою кофту, яка після поїздки була вкрай пом’ятою, я вирішив струсити її, щоб хоч трохи розправити. З неї випав якийсь медальйон. Я присів навпочіпки і взяв його до рук. На ньому було гравіювання з іменем «Соломія». Перед очима спливли спогади про той вечір, коли вона одягнула мені медальйон на шию, і мої слова: «Це символ нашої любові, Міє. Незалежно від того, що станеться, ми завжди будемо разом.» Я приклав медальйон до серця, а потім поклав його до кишені рюкзака і закрив.

Згодом Ліля повернулася з ключами від мотоциклів, і ми вирушили в поїздку. Вже в дорозі звук моторів змивали мої думки, роблячи їх менш важкими. Ліля, яка завжди знала, як підняти настрій, розповідала веселі історії про свої пригоди на мотоциклі, і ми обоє засміялися, забуваючи про будь-які турботи. Зупинившись на пляжі, ми влаштували короткий перепочинок, щоб насолодитися видом на річку і відпочити від поїздки. Вода спокійно обмивала берег, а сонце починало нахилятися на захід. Ліля запропонувала зробити фотографію, і я без роздумів погодився. Як виявилося, у неї був фотоапарат, де вона його дістала, я не знав, але така як вона завжди щось придумає. Наробивши купу фотографій, ми з радістю всілися переглядати їх.

Мені здавалося, що в ті моменти, коли ми разом сміялися, я забував про весь світ. Однак, десь у глибині душі я все одно відчував тягар спогадів про Мію. Її обличчя, її голос, наші спільні моменти — все це залишалося зі мною, немов тінь, що ніколи не зникне. Ліля знову обійняла мене, і я відчув її тепло. Вона була тут, поруч, жива і справжня, але моє серце залишалося в полоні минулого. Ми сиділи на пляжі, слухавши шум хвиль, і в той момент я зрозумів, що не важливо, скільки нових вражень і пригод буде в моєму житті — частинка мене завжди залишатиметься з Мією, тим самим символом нашої колишньої любові, що тепер ховалося у кишені рюкзака.

— Дивись, яке класне фото, а я завжди дивлюся кудись не туди, — почала розмову Ліля, дивлячись разом зі мною на фото.

— Будемо вважати це твоєю фішкою, — заспокоїв її я.

— Оце класне фото, треба буде роздрукувати.

— Роздрукувати? Навіщо? — здивувався я.

— На згадку. Буду в старості сидіти і згадувати, що я колись зустрічалася з одним крутим хлопцем, якого звали Назар. Сподіваюся, колись ми зможемо бути з тими, кого кохаємо, — глянула на мене Ліля, її очі блищали з надією.

— Ти досі кохаєш Олексія? — глянув їй у вічі я, намагаючись зрозуміти її почуття.

— Так само, як ти Мію, — запевнила вона, її голос тремтів від щирості.

— Але все ж таки тобі пощастило більше, бо в твого Олексія хоч дітей немає, а моя колишня вагітна від іншого, — відповів я, глянувши на річку, яка тихо шуміла в своїй течії.

— А тобі не здається дивним, що вона так рано завагітніла? Може, це твоя дитина? — висловила свою думку Ліля, у що я не міг повірити.

— Ні, — запевнив я, стискаючи кулаки від напруження.