Розділ 14

Соломія

Зранку до мене зайшов лікар і сів біля мого ліжка, його обличчя випромінювало стриманий професійний сум.

— Новини не втішні, у вас загроза викидню. Краще буде, якщо ви залишитеся в лікарні на деякий час. Наступний такий біль може закінчитися викиднем.

Серце стислося від страху. Я взялася за край ліжка, наче шукаючи підтримки.

— А що робити, щоб цього не сталося? — запитала я, відчуваючи, як тремтять мої губи.

— Потрібно поменше нервувати, вести здоровий спосіб життя, бувати більше на природі. Тоді у вас є всі шанси народити здорову дитину. А в іншому випадку на вас чекає викидень, і після нього, за вашими аналізами, існують шанси не завагітніти взагалі.

Я зітхнула, намагаючись зібратися з думками.

— Це все через щитоподібну залозу, але я постійно вживаю продукти з вмістом йоду.

—  Іноді їх може бути недостатньо. Я б радив вам переїхати жити до моря. Морське повітря багате на йод, якого вашому організму так не вистачає.

— Наразі я не можу переїхати, але в майбутньому постараюся це зробити.

Лікар дав ще кілька рекомендацій і пішов, залишивши мене в глибоких роздумах. Я вирішила подзвонити Максу, сподіваючись почути хоча б кілька слів від Назара. Та розмова з ним геть не втішила мене. Він навіть не дав мені і слова сказати, а я так хотіла все йому розповісти. Але після цієї розмови, я зрозуміла, що краще поки не буду говорити, а там побачимо, що буде. Однак його останні слова: «Бережи себе і дитину» запалили в мені нову надію. Я пообіцяла собі, що зроблю все можливе, щоб народити нашу дитину.

Я почала більше піклуватися про себе, розуміючи, що тепер несу відповідальність за двох. Зосередилася на здоровому харчуванні, відпочинку та позитивних думках. Довгі прогулянки на природі стали ще важливішими, адже я хотіла, щоб наша дитина відчувала спокій і гармонію. Підтримка від брата і мами стала для мене безцінною. Їхні слова і любов допомагали пережити важкі моменти і радіти кожному новому дню. Я відчувала, що навіть без нього я не самотня, адже нас об’єднувала наша дитина.

Настав момент, якого я чекала з великим нетерпінням: чергове УЗД, під час якого лікар мав повідомити стать нашого малюка. Серце калатало, коли я лягла на кушетку. Лікар обережно провів датчиком по моєму животу, і на екрані з’явилося зображення. Я дивилася на маленький силует, і сльози радості наверталися на очі.

— Вітаю, у вас буде дівчинка, — сказав лікар з усмішкою.

Дівчинка! Яка ж це була радість. В голові одразу почали виникати образи: маленькі сукеночки, бантики, перші косички, ляльки і казки на ніч. Я мріяла про те, як ми будемо разом гуляти парком, як вона буде сміятися, пізнавати світ. Це відчуття наповнювало мене неймовірною теплотою і любов’ю. Прийшовши додому з лікарні, я зразу вирішила, що назву її Зорянкою. Адже вечори під зорями з її татом були найкращими моментами. І тепер вона моя зіронька, яка освітлюватиме мені шлях до щастя.

З кожним днем я все більше звикала до думки про материнство. Прокидалася з новим натхненням. Перші промені сонця, що проникали крізь вікно, ставали символом нового початку, нового етапу в моєму житті. Я відчувала, як моя дівчинка рухається всередині мене, і це було як магія — зв’язок, який неможливо пояснити словами.

Я почала відвідувати курси для майбутніх мам, де зустріла багато жінок, які були на різних етапах вагітності. Ми ділилися своїми переживаннями, страхами та надіями. Підтримка з боку інших мам була безцінною. Вони розповідали про свої перші кроки у материнстві, про те, як справлялися з труднощами, і це давало мені впевненість, що я теж зможу. Адже мені хотілося стати для своєї донечки найкращою матусею на світі. А коли вона підросте, ми зможемо стати найкращими подружками, де вона розповідатиме мені свої секрети.

В дитинстві я завжди хотіла бути з мамою подружками, але їй часто було не до мене. У неї були свої справи, постійні сварки з батьком, його витівки. І зараз я радію за неї, що вона знайшла своє щастя, хоч і за кордоном, і вийшла заміж вдруге. Я вважаю, що кожна жінка заслуговує на справжнє щастя, особливо тоді, коли її вже нічого не тримає з чоловіком.

Щоранку я починала з надією і вірою в краще. Сонячні промені, які проникали крізь вікно, нагадували мені про світло, що чекає попереду. Вони ніжно лоскотали мене, обіцяючи новий день, сповнений можливостей і радості. 

***

Ввечері я читала книгу про догляд за немовлям і від несподіванки навіть здригнулася, коли мій телефон на тумбочці завібрував. Телефонував брат, але з українського номеру, що було незвично. Я спочатку здивувалася, а потім прийняла виклик.

— Привіт, сестричко, ти не зайнята? — запитав радісно брат.

— Привіт, та ні! А ти що вже вдома, що телефонуєш з українського номеру? — поцікавилася я.

— Так, я сьогодні прилетів разом з Назаром, тож я заїду по тебе і ми разом поїдемо до ресторану, — відповів брат, і його голос був помітно веселим.

— І Назар з тобою буде? — схвильовано запитала я.

— Ні, в нього свої справи, — спокійно відповів Максим.

— Добре, тоді під’їдеш по мене через сорок хвилин, ти ж будеш на своєму Лексусі? — запитала я.

— Поки ні, він знаходиться в гаражі батька, тож я заберу тебе на таксі, — відповів Макс, і при згадці батька, його голос став сумним.