Розділ 10

Соломія

Весілля з Іллею було скромним, але відчуття радості не було. Я стояла поруч із людиною, яку майже не знала, відчувши порожнечу всередині. Батько посміхався, але я знала, що ця посмішка — лише маска. Після святкування ми зразу поїхали до будинку Іллі, який виблискував розкішшю і багатством, від цього було гидко і важко на душі. Ілля провів мене всередину, де мене зустріли зовсім не привітні стіни вітальні.

— Ти не проти, якщо ми зробимо тут ремонт? — запитала я, у свого тимчасового чоловіка.

— Звичайно, ти господиня цього дому, тому роби все так як тобі хочеться, — посміхнувся Ілля.

Хоча я була впевнена навіть яскраві меблі чи стіни, не залікують мою хвору і розбиту душу. Ілля провів мене до спальні.

— Це буде наша спальня! — показав рукою Ілля на широке ліжко.

— Ми будемо спати разом? — запитала стурбовано я.

— Так, адже ми з тобою чоловік і дружина, — промовив він, обійнявши мене за плече.

Від його доторку мені враз стало холодно, і я відійшла в бік.

— Може, ми будемо спати окремо, адже ти знаєш, що це шлюб не справжній, а всього лише за розрахунком, — промовила я, глянувши на Іллю серйозним поглядом.

— Заспокойся, Мія, — зробив спокійний погляд Ілля на якому було видно легку посмішку.

— Не смій, мене так називати! Чуєш?! — вчепилася пальцями в комірець його сорочки.

— Добре, тоді називатиму тебе, Соля! — вигукнув він, дивлячись мені прямо в очі.

— Байдуже головне, щоб не Мія, — з байдужістю промовила я, відчувши на собі важкість цього дня.

Мені відверто хотілося зняти з себе ці кляту сукню і влягтися спати, адже з кожним кроком я відчувала як сили покидали мене. І в будь-яку хвилину я могла впасти. Я сіла на ліжко і почала знімати сукню.

— Тобі допомогти? — підійшов він ближче.

— Ні, я сама! А тобі раджу не торкатися мене більше, чуєш?! — викрикнула я словами, які розрізали тишу в кімнаті.

— Чому, я не зроблю тобі боляче, — почав запевняти він, але я не вірила йому.

— А минулого разу нагадати, що було під час нашої зустрічі? — кинула обурений погляд на Іллю.

— Я просто був злим, і не контролював себе від ревнощів до Назара,  — вимовив він, та сів біля мене.

— А на що ти ще здатен, коли злий, чого мені варто боятися? — запитала, серйозним голосом, який був просочений гіркотою.

— Тепер ти моя, і тобі не має чого боятися, — чітко промовив він.

— Але я не хочу бути твоєю, розумієш? — запитала я, хоча надій, що він мене зрозуміє не було.

— Але будеш, роздягайся, а я піду сходжу в душ, а потім продовжимо, — відповів Ілля, і схопив з шафи рушник.

Я зняла з себе сукню, накинула халат, який знайшла в шафі і лягла спати. Перед сном думала про Назара, його веселий погляд, і щиро хотіла, щоб він мені наснився. Прокинувшись лише під ранок, я повернулася на бік, де мав спати Ілля, але його місце було пустим і добре помітно, що він сьогодні тут не спав, я видихнула з полегшенням. Піднявшись з ліжка, я потягнулася і почала шукати, щоб це вдягнути. Одягнувшись, до кімнати зайшов Ілля з чашечкою кави і круасаном.

— Доброго ранку, красуне! — вигукнув він, глянувши на мене.

— Доброго ранку! — вигукнула, відчувши як запах ароматної кави пробивався в мої ніздрі.

— А чому ти так рано прокинулася, зараз тільки восьма ранку? — запитав Ілля, поставивши піднос з кавою на тумбочку.

— В мене сьогодні суд, — промовила я, підійшовши до дзеркала.

— Може, ти полишиш адвокатуру? — запитав він, і підійшов майже впритул.

— Ні, сидіти в тебе на шиї я не збираюся, а бути твоєю утриманкою тим паче, — впевнено промовила я.

— Як знаєш, я двічі не пропоную! І пий вже каву бо холоне! — наголосив Ілля, і швидко покинув кімнату.

Я ж почала шукати потрібні мені документи. Знайшовши їх, попрямувала з цього дому, а по дорозі викликала таксі, яке і відвезло мене до адміністрації суду. Вийшовши з таксі, в голові різко закрутилося, але я втрималася на ногах. Дійшла до найближчої лавки і сіла там. Через трохи мені покращало, тож я попрямувала до приміщення. Але підчас судового процесу мені знову стало погано, я знепритомніла, і мене доставили до лікарні, де я вмовила лікаря не повідомляти про цей інцидент рідним, але коли він оголосив діагноз такого мого стану, я була шокована. Виявилося, що я вагітна. Після такої новини, я почувала себе розгублено, але була впевнена, що про мою вагітність ніхто не повинен був знати. Адже батька вхопить сказ, якщо він дізнається, що я завагітніла від Назара. Я повинна народити цю дитину, адже це єдине, що залишилися від нашого кохання. Залишилося придумати як обіграти все так, щоб всі подумали, що дитина від Іллі. Єдиний і найгірший варіант, який я бачу, це те що мені доведеться з ним спати. Чого б мені дуже не хотілося, але нічого не зробиш, це єдиний варіант, який я поки бачила. «Боже, дай мені сили» — тихо промовила я до себе вдихнувши глибоко повітря.

Після обіду я вмовила лікаря: нічого нікому не розповідати, та відпустити мене додому. Лікар опирався, але коли я пошелестіла перед його носом сто доларами купюрами, він зразу ж погодився. По дорозі з лікарні я доїхала додому на таксі, вирішила забрати звідси деякі мої речі та автомобіль. Зайшовши до будинку, батько улесливо розмовляв з якоюсь рижоволосою панянкою.