Розділ 6

Соломія

Я продовжувала працювати адвокатом і вирішила зменшити ціну на свої послуги, сподівалася, таким чином привернути більше клієнтів. Однак це рішення обернулося справжньою катастрофою. До мене почали звертатися безліч людей із найрізноманітнішими справами, серед яких були й такі, де всі докази вказували на винуватість підзахисного. Більшість з них вже мали за плечима не один термін ув’язнення. Я не хотіла братися за такі справи, адже не прагнула мати справу з кримінальними елементами. Хоча одного клієнта вдалося врятувати, а іншому вибити менший термін, з третім усе було набагато складніше. Його засудили на п’ятнадцять років у колонію суворого режиму. Але найстрашнішими були його слова: «Ну все, сучко, тобі гайки, як тільки я вийду, заживо тебе закопаю». Ці слова не виходили з моєї голови, не давши мені спокою ні вдень, ні вночі. Але я мусила зібратися, адже завтра новий суд, і мій клієнт — молодий хлопець двадцяти років, якого жорстоко підставили. У мене були певні докази його невинуватості, але цього було замало, і слова не завжди можуть переконати суддю та прокурора.

Незважаючи на всі труднощі, я змушена була готуватися до суду. Втома розтікалася по тілу, кожен м’яз протестував проти подальших зусиль, але я знала, що не маю права здатися. Молодий хлопець, що чекав на справедливість, став для мене символом надії, і я повинна була зробити все можливе, щоб захистити його. Кожен день був новою боротьбою, але я вірила, що світло в кінці тунелю все ж таки існує. Назар завжди був поруч, його любов і віра в мене стали моїм найбільшим скарбом.

У ці важкі моменти я часто думала про наше спільне майбутнє, про дім, і про щастя, яке, я сподівалася, триватиме вічно. Попри всі труднощі, наша любов і взаємна підтримка давали сили йти вперед, незважаючи ні на що. Я прокинулася рано, і почала готуватися до суду. Вся ніч пройшла в безсонні, переглянувши документи я шукала нові аргументи, які могли б допомогти моєму підзахисному. Кожна деталь, кожен факт могли стати вирішальними в цій справі.

Суддя увійшов до зали, і всі присутні піднялися, відчувши тяжкість моменту. Коли він зайняв своє місце, всі сіли.

— Я оголошую сьогоднішнє засідання відкритим. Суд розглядає кримінальне впровадження за обвинуваченням громадянина Антонюка Олега Святославовича у вчиненні злочину за частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України. Сьогодні головуватиме суддя Заньковецький Валерій Іванович за участі секретаря Малич Марії Анатоліївни, прокурора Білецького Віталія Вікторовича та адвоката Зарубіної Соломії Костянтинівни.

— Прокуроре, вам слово для викладу короткого обвинувального акту.

Прокурор встав і почав свою промову, а я пильно дивилася на нього та стискала в руках кулькову ручку, наче це могло додати мені впевненості.

— Антонюк Олег Святославович обвинувачується в тому, що він здійснив напад на потерпілого Карпенка Валерія Михайловича, оскільки той не повернув йому борг у розмірі 50 000 гривень. За матеріалами справи, між хлопцями  зчинилася бійка, під час якої підсудний завдав тяжких тілесних ушкоджень, а саме: кілька зламаних ребер, відкрита черепно-мозкова травма та перелом променевої кістки лівої руки. Таким чином, умисні дії Антонюка Олега Святославовича були кваліфіковані обвинуваченням за частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України. Тобто нанесення тяжких умисних тілесних пошкоджень. У мене все.

— Дякуємо, пане прокуроре. Перейдемо до встановлення особи обвинуваченого. Обвинувачений, назвіть своє прізвище, ім’я, по батькові. Де народилися? Де проживали? Чим займаєтеся?

Напруга в залі суду була відчутною, кожне слово відлунювалося в повітрі, наче звук удару молотка. Мій клієнт, Олег Антонюк, піднявся, тремтячи від нервів і страху. Його голос здався слабким і приглушеним, але в його очах був блиск надії, що тримався на тонкій нитці віри в мене. Це був той момент, коли я відчула, як кожен мій подих, кожне слово, що я вимовлятиму, матиме вагу долі. Я знала, що за цими стінами його життя може змінитися назавжди, і я не мала права помилитися.

Поки мій обвинувачуваний розповідав про себе, я, зосереджено розглядала документи справи та намагалася знайти щось, що могло б його виправдати. Раптом прокурор почав свій допит.

— Обвинувачений, давайте розберемося в цій ситуації детально. Ви стверджуєте, що не били потерпілого, але на відео спостереження чітко видно, що це зробили ви, — впевненим, майже звинувачувальним поглядом дивився на мого підзахисного прокурор.

— Ваша честь, я наполягаю на перегляді відео, — вимовила я, вирішивши, що зараз найкращий момент, щоб довести неправоту прокурора.

— Включіть нам відео, — сказав суддя, в той момент у залі запанувала напружена тиша.

Коли відео увімкнули, прокурор почав висловлювати свою думку щодо нього, проте я була впевнена, що зможу спростувати його аргументи.

— Ваша честь, давайте уважно розглянемо цей запис. Обличчя людини на відео приховане, і ми не можемо з упевненістю сказати, що це мій підзахисний. Багато людей носять подібний одяг, і ця подібність не є переконливим доказом провини. Потерпілий через тьмяне світло міг не розгледіти обличчя нападника і помилково звинуватити мого клієнта через конфлікт, який виник у них за тиждень до цього, — мої слова лунали чітко і впевнено, кожен аргумент був ретельно підготовлений.

— Що за конфлікт? — запитав суддя, його цікавість підкреслила важливість моїх слів.

— Мій підзахисний записав їхню розмову на диктофон свого мобільного. Якщо ви дозволите, ми можемо увімкнути запис, — відповіла я, зрозумівши, що цей запис може стати вирішальним у справі.