Розділ 5

Соломія

Нарешті ці жахливі сни скінчилися, і я змогла нормально виспатися. Щодня бачити у своїх снах, як батько дедалі жорстокіше катує Назара, а я сиджу прив’язана поруч, безсила йому допомогти, було нестерпно боляче. Ці кошмари вимотували мене, висмоктуючи всю життєву енергію зсередини. Тому я не бачила іншого виходу, як повернутися до батька. Але неприємності лише починалися. Коли я повернулася від Назара, батько зустрів мене на порозі. Його обличчя було суворе, а в очах палав рішучий вогонь.

— Соломіє, — почав він, — ти дала мені чітко зрозуміти, що не хочеш слухати моїх порад. Але  ти вже доросла жінка і досі не розумієш, що для тебе краще.

— Тату! — вигукнула я, намагаючись заперечити йому, — я кохаю Назара. Я не можу вийти заміж за Іллю, якщо не люблю його.

— Твоя любов не має значення, — перебив мене батько. — Я вже все вирішив. Ти вийдеш заміж за Іллю. Весілля відбудеться наступного місяця.

Я відчула, як земля пішла з-під ніг. В голові все змішалося, і я ледь могла повірити своїм вухам.

— Тату, ти не можеш змусити мене! Це моє життя! І заміж я не збираюся! — вигукувала я, від обурення.

— Ти моя донька, і я вирішую, що краще для тебе. А тепер іди до своєї кімнати і подумай над тим, що я сказав.

— Ось тільки твоя донька давно вже виросла, і сама в змозі вирішувати за себе! — наголосила досить чітко на своїх словах.

Батько просто розвернувся і пішов геть, не сказавши ані слова наостанок. Я стояла, наче паралізована, відчуваючи безпорадність і гнів, що вирували у моїй душі, мов розбурхане море. Протиріччя рвали мене всередині, але я знала одне: що не здамся так легко. Повернувшись до своєї кімнати, я почала обмірковувати кожну деталь, шукаючи шлях до порятунку свого майбутнього. Але поки що, ідеального рішення не знаходилося.

Чим ближче наближалося весілля, тим більше батько намагався контролювати кожен мій крок. Я прагнула переїхати до Назара, але батько категорично заборонив, нагадуючи, що тепер я наречена іншого. Це мене не зупинило, і тоді батько вдався до іншого методу — симуляції хвороби. 

Я наполягала на візиті до лікаря, і він, на моє здивування, погодився. Виявилося, що лікар діагностував аритмію. Я сильно хвилювалася за батька, тому вирішила залишитися вдома, щоб подбати про його здоров’я. Коли його стан трохи покращився, він запросив на вечерю Іллю з його сім’єю. Я була категорично проти і незадоволена цим, тому залишалася у своїй кімнаті, не збираючись виходити. 

Та цей непроханий гість сам завітав до мене. Постукавши у двері, Ілля  увійшов без запрошення, наповнивши кімнату своєю владною присутністю, його погляд був пронизливий, наче він міг бачити крізь мою душу всі мої страхи та сумніви. Я піднялася з ліжка, намагаючись зібрати в собі силу і холоднокровність.

— Привіт, Соломійко! — вигукнув Ілля, увійшовши до моєї кімнати.

— До побачення! Я тебе сюди не запрошувала, тому вийди геть! — вигукнула я, не приховуючи свого невдоволення.

— Неввічливо так говорити зі своїм майбутнім чоловіком, — з іронією промовив він, наближаючись до мене.

— Іди геть!

— Я хотів сказати дещо...

Ілля дістав з кишені червону коробочку і опустився на одне коліно.

— Люба Соломіє, будь моєю дружиною! — вигукнув він, розкривши коробочку, в якій виблискувала каблучка з діамантом.

— Ти збожеволів! Ні, ні, і ще раз ні! Я вийду заміж лише за Назара, — досить злісно відповіла я на його пропозицію.

— Я зроблю все, щоб ти вийшла заміж лише за мене! — підвівся Ілля, виглядаючи впевненим у собі.

— В тебе нічого не вийде, ясно — почала переконувати цього бовдура, хоча розуміла, що це марно.

Ілля підійшов ближче і міцно схопив мене за руку.

— Ти будеш моєю, чула? Моєю! — вигукнув він, а в його очах палали вогники злості.

— Відпусти, мені боляче! — викрикнула я у відповідь.

— Ти однаково будеш моєю назавжди! — вигукував він, дивлячись мені прямісінько в очі. Його обличчя спалахнуло бурдовим кольором, нерви на ньому здригалися.

— Відвали, придурок! — вигукнула я і з усієї сили вдарила його коліном у пах.

— Даремно ти так, Соломіє. Я добряче присаджу твого батька, а він тебе, і ти вийдеш заміж за того, хто тобі рівня, — прошипів Ілля, скрутившись від болю і відпустивши мене.

— Я сама вирішу, хто мені рівня, а хто ні! — вигукнула я наостанок і вибігла з кімнати, прихопивши ключі від своєї автівки.

Сівши за кермо, відчувала тепло сонячних променів на шкірі, я рушала до парку. Вечірнє сонце повільно схилялося за горизонт, створюючи магічну атмосферу. Прогулюючись парком, я дійшла  до нашого улюбленого місця біля річки. Серце стукалося швидко, сподівалася, що Назар буде тут, але крім мене і декількох рибалок тут нікого не було. Просидівши тут до світанку, я поїхала додому. На подвір’ї мене вже виглядав батько ходячи туди сюди. Його руки були закладені за спину, а очі опущені донизу. Вийшовши зі своєї автівки, батько попрямував до мене.

— Де ти була? Невже знову з Назаром?! — його голос прорвався через мої думки, наповнений гнівом.

— Не смій підвищувати на мене голос! — твердо вигукнула я.