Глава 1. Запрошення

Глава 1. Запрошення

– Ах! 

Він притис мене однією рукою до себе, а іншою рвучко зачинив двері свого кабінету. Одразу припечатав мене до них спиною, так що я відчула всі можливі і неможливі вигини на його ідеальній фігурі.

– Заради Бога, Назаре Максимовичу! Сюди будь-якої миті можуть увійти!

– Це – мій кабінет, а ти – моя підлегла. І я маю право робити тут все, що хочу.

– Але ж можуть піти плітки.

– То радій, бо це свідчить про твій неабиякий статус. Про того, хто нічого не вартий, чутки не розпускають.

– Але ж…

– Все! Годі балачок! Хіба не цього ти хотіла? Бути вищою за інших?

– Так, – зціпивши зуби, відповіла.

– Насолоджуйся.

Він різко підняв мої стегна і, пронісши через все приміщення, посадив на свій стіл, скидаючи долу папери. Щось затріщало. От блін! Точно спідниця розійшлася по шву. Стегнам стало так легко ззовні, при тому всередині – навпаки.

Поцілунок, довгий і пристрасний, схожий на покарання і водночас на заохочення, перервав всі мої можливі спроби заперечити. О, мій бос вміє цілуватися, як ніхто інший. А ще він вміє зробити з мене глину в своїх руках, так що я не можу опиратися і ладна на все, аби він не припиняв. 

Наші стосунки тривають вже пів року, і за цей час я встигла піднятися з простої помічниці бухгалтера до заступника начальника відділу, а все завдяки тому, що не відмовила босу у його простому смертному бажанні. Хтось мене засудить, але кожен вільний обирати свій власний шлях до мети. Моя ж мета – стати заступником Назара Максимовича, керівника однієї з успішних туристичних агенцій у нашому місті. 

Чи відчувала я щось до нього? Авжеж! Неможливо залишатися байдужою при вигляді такого красеня. Чорнявий, смаглявий, чарівний, коли хоче, звісно, цілеспрямований і наполегливий. На цьому, напевно, всі його позитивні якості закінчуються. А, ні. Ще він тримає слово, якщо дав, але це трапляється вкрай рідко. Мені пощастило, що наші сфери інтересів збіглися. Перед тим, як я прийшла в агенцію, він розійшовся з черговою пасією, був злий на весь світ, а коли чоловік злий, єдине, що може його заспокоїти, – це секс. Його шквал був непереборний, і зрештою, мені сподобалося, а коли я відчула всі переваги такого становища, то й поготів.

Ми цілувалися, мов скажені. Напевно, моя червона помада розмазалася аж по вуха. З мого зсудомленого горла виривалися придушені зітхання, проте розслабитися повністю я не могла – постійно зиркала на двері, які бос не зачинив на ключ. 

Хоча кондиціонер працював на повну, і з моїх, і з Назарових скронь стікали цівки солоного поту. Він відірвався від моїх губ і злизав одну, мені аж мурахи поповзли шкірою… Божечки… От хоча б за це варто було погодитися на стосунки з ним.

І невідомо, чим би це все закінчилося, якби у боса раптом не задзвонив мобільний. За законами жанру у найбільш невідповідний момент. Схоже, відповідати він не збирався, бо ігнорував мелодію і наполегливо просувався ближче до того, що приховували залишки моєї спідниці.

– Назаре… Назаре…

Я спробувала відсунутися. Ану ж, якщо це якийсь віп-клієнт з-за кордону, застряг в аеропорту чи забув тест зробити? Ні, репутація понад усе.

Схопила його за руку саме у той момент, коли пальці зачепили краї мереживної білизни, смикнула, подивилася на екран смарт-годинника.

– Мама.

– Що? – не зрозумів він, все ще перебуваючи у владі пристрасті.

– Мати твоя телефонує.

– От халепа!

Він враз протверезів. Між нами утворилася пристойна відстань, достатня для того, аби я змогла скласти ноги докупи, а він – гарячково застібнути ширінку, ніби та мама мала з’явитися прямо тут цієї ж миті.

Назар схопив телефон і відповів буквально в останню секунду.

– Алло? Мамо? Радий тебе чути… Ні, ні! Нарада була термінова, – скосив на мене очі.

Авжеж, такі “термінові наради” у нього трапляються періодично, ну раз на тиждень точно, а то й частіше, якщо хтось має необережність розізлити боса. На щастя, це не я. 

Поки він розмовляв, погоджуючись із кожним словом матусі, я встигла поправити спідницю. Шов таки справді розійшовся не на жарт, і тепер вузький предмет одягу на мені нічого не прикривав. Я аж зубами заскрипіла. Ну і як я маю у такому вигляді вийти звідси? От вже нетерплячка напала на боса! Невже не можна було почекати до вечора і зустрітися, як завжди, у його шикарній квартирі, де не ліжко, а, як там кажуть, ем… 

На автоматі я присіла, щоб підібрати документи, і тим тільки погіршила справу. Сердилася і на себе, що не можу відмовити босу, і на нього, що не може стриматися. Втім, сама винувата.

Папірці були складені у стосики і тільки тоді я помітила, як Назар Максимович дивно на мене витріщається. При тому він досі говорив по телефону.

– Так, мамо, пам’ятаю. Вже давно готове… Що?.. Хто?.. Катерина?.. Ем… Я буду не сам. Так… Є…

Його глибокі карі очі пронизували мене наскрізь, від чого я відчула холодок по шкірі. Дивний погляд.

Нарешті розмова закінчилася. Я склала руки на грудях і збиралася зажадати термінової відповіді, як мені бути ще пів дня на роботі практично без спідниці? Та коли чоловік підійшов ближче, все, на що я спромоглася, власницьким жестом поправити його сорочку, тоді швиденько завела руки назад, аби не прилаштувати їх ще куди-небудь на чужому тілі.

– Наталю, – звернувся таким самим дивним голосом.

– Ната, – за звичкою поправила я.

– Наталю, – за звичкою проігнорував, – чи не бажаєш відпочити на вихідних в екзотичній місцині?

– Що? – ошелешено. Невже він зібрався перевести наші стосунки на інший, вищий, рівень і робить це таким чином? 

– Маю до тебе ділову пропозицію.

Все моє піднесення мов вітром здуло.

– Спочатку скажіть, що мені робити з цим!

Я нахабно виставила свою п’яту точку, демонструючи відсутність шва аж до поясу.

– Хм…