Розділ 12

Денис

-        Може ми нікуди не підемо? Залишимось вдома, або можна поїхати кудись розважитись, - пропоную Софії, спостерігаючи, як вона чепуриться перед дзеркалом.

Дівчина повертається і здивовано дивиться на мене. В легкій рожевій сукні, з розпущеним волоссям, вона зараз так схожа на подругу дитинства. Відводжу від неї погляд і нервово мну краватку в руці. Софія вже повністю готова, а я сиджу на краю ліжка лише в одних штанах.

-        Ми не можемо не з'явитись, нас запросили, - говорить впевнено.

-        Ну та й що, - знизую плечима. - Дядько мою дружину вже бачив. Не обов'язково йому ще раз показуватись на очі. Там буде нудно, не цікаво. Скажемо, що ти прихворіла і ми не можемо приїхати до них в гості.

Встаю з ліжка і підходжу до неї, беру в руки її теплу долоню. З надією вглядаюсь в блакитні очі. Сьогодні мої нерви напружені до межі. Чим ближче вечір, тим сильніше не можу знайти собі місця. Вранці, коли Софія ще міцно спала, я зрозумів, що не хочу, щоб вона бачила ту іншу. Не бажаю їхньої зустрічі, нехай краще вона взагалі нічого не знає.

-        Ми не можемо так вчинити, - хмурить світлі брови моя дружина. - Ми обіцяли, що будемо.

-        Це ти обіцяла, не я, - роздратовано випалюю. Так чіпляється за цю вечірку, наче вона для неї дуже важлива.

Дівчина ображено стискає губи і забирає від мене руку. Вона ще раз зиркає на своє відображення, а потім відходить в сторону, бере зі столика сумочку і починає в ній копирсатись.

-        Денисе, я тебе не розумію, - бубнить, не підіймаючи на мене погляду. - Хіба ми не для цього сюди приїхали, швидко одружились? Ти хотів довести дядькові, що ти одружений і щасливий, тож роби це. Їдемо до нього, показуємо всім, як ми кохаємо одне одного і справа зроблена. Чому в останній момент хочеш все відмінити?

Вона нарешті дивиться на мене і я помічаю хвилювання в її очах. Чого вона боїться? Що я не виконаю свою частину угоди? Невже їй так сильно потрібні гроші? Нащо вони я не запитував, мене це не цікавить. Але те, що після зустрічі з іншою Софією, вона може на мене образитись, чомусь це мене хвилює. Хоч не повинно. Так, вона мені подобається і ми не раз цілувались і обіймались, але хіба цього достатньо, щоб так швидко прив'язатись? Не знаю. Здається, я остаточно заплутався.

-        Так, ти маєш рацію. Щось я трохи перенервував, - даю задню і Софія розслабляється.

Вона посміхається мені і підходить ближче, закинувши ремінець сумки на тендітне плече.

-        Тобі немає чого хвилюватись, - говорить так спокійно, і я на мить їй вірю. - Що б твій дядько не говорив, я буду стояти на своїй позиції. Він не зможе мене розкусити, адже ти мені і так подобаєшся.

Вона кладе теплу маленьку долоню мені на груди, там де шалено б'ється серце, і від її дотику  поколює шкіру. Не втримуюсь, притягую її за тонку талію до себе і цілую. На ній ніякої косметики, по моєму бажанню, то ж з задоволенням пробую справжній смак її губ.

Денис не спокійний і це мене бентежить. Чим ближче ми під'їжджаємо до будинку його дядька, тим напруженіший він стає. Обличчя бліде, а кісточки рук біліють від сильного стискання керма.

Не можу зрозуміти, що його хвилює. Ще вчора ми гарно провели день. Гуляли по місту, ходили в дорогий ресторан, він розважав мене цікавими історіями і постійно посміхався. Сьогодні з нього не можна витягнути зайвого слова. З ранку він ходить похмурий і задуманий, а зараз то взагалі сам на себе не схожий.

Я вже почала думати, що він передумав і більше не хоче продовжувати брехати. А якщо так, що б я тоді робила? І як далі розвивались би наші стосунки? Наші поцілунки це чудово і відчуваю, що чим далі тим більше він мені подобається, але як відноситься він до мене? Не думаю, що він захоче залишити наш шлюб і стати справжнім моїм чоловіком. Я не настільки наївна, щоб на таке надіятись. Денис вільний птах і подорожує по всьому світі, я домашня птиця, котрій потрібен затишок і турбота.

Будинок дядька Олександра просто вражає. Він набагато більший ніж у Дениса, з величезною територією навколо. Відразу видно в чиїх руках знаходиться більший капітал сімейного бізнеса.

На під'їзній доріжці стоять рядами машини. Ми паркуємось крайні і поки йдемо до будинку, помічаю, як уважно Денис роздивляється чужі автомобілі. Наче щось шукає. Запитати нічого не встигаю, так як ми опиняємось всередині і гамір та натовп чужих людей поглинає нас.

Майже відразу, поруч з'являється власник будинку та вітає нас із привітною посмішкою. Одягнений у чорний діловий костюм, як і більшість присутніх тут чоловіків, він виглядає досить привабливо, навіть на свої роки.

-        Я дуже радий вас бачити у своєму домі, - дружелюбно промовляє і переводить погляд на мене. - Софіє, ознайомлюйся з усім. Пийте, їжте, розважайтесь. У мене зараз деякі справи, але я обов'язково ще підійду, поспілкуємось.

Згідно йому киваю і він нас залишає. Відчуваю на талії руку Дениса. Він притягує мене до себе ближче, нахиляється до вуха.

-        Авжеж, поспілкуєтесь, - скептично говорить, хоч я надіялась на поцілунок. - Допит буде влаштовувати.

-        Ну і нехай, - легковажно знизую плечима. - Я його не боюсь, на відмінну від тебе.

Отримую від чоловіка незадоволений погляд, але у відповідь нічого не каже.

Будинок Олександра схожий на палац і поки ми йдемо крізь натовп, я шию вивертаю, так все хочеться розгледіти. От люди живуть. Вони мають все що заманеться і проблема нестачі грошей їх ніколи не хвилює.

-        Ходімо у їдальню, вип'ємо чогось, - говорить Денис і бере мене за руку, кудись веде.

Ми заходимо у простору кімнату, де розкладені столи з різноманітною їжею і напоями.

-        Дядько полюбляє шведські столи, - хмикає Денис і підводить мене до столу з канапками. - Куштуй все, що тобі подобається.

-        Більшість з цього я взагалі вперше бачу, - чесно зізнаюсь, киваючи на невідомі мені страви.

-        Тоді тобі прийдеться спробувати все, - хижо посміхається.