Розділ 7

-        Софіє, що це за гроші на татовій карточці? - лунає в телефоні схвильований голос мами.

-        Ці гроші я перерахувала для лікування Карини. На перший час вам має вистачити, - відповідаю.

-        Де ти їх взяла? Надіюсь, ти ні в що не влипла?

Важко зідхаю і сідаю на ліжко. Якби вона знала всю правду, але я їй не скажу. Буде хвилюватись ще більше, нехай краще нічого не знає.

-        Все гаразд. Позичила у одного знайомого, - спокійно відповідаю.

-        Від коли це в тебе появились такі знайомі, що позичають по сто тисяч? - недовірливо перепитує.

-        Віднедавна. Не хвилюйся. Як треба, я ще дістану. Зараз головне вилікувати Карину, то ж займіться цим. Знімай гроші з карточки сміло. Вони чисті.

-        Ох, Софіє. Я навіть не знаю, що думати. Я така вимотана і знесилена. Будь обережна з тими знайомими, я зараз не можу ще й за тобою слідкувати.

-        Все буде добре, мамо, - говорю, хоч сама не впевнена в своїх словах. - І ще одне, мені треба поїхати на деякий час, на тимчасову роботу. Я зароблю гарні гроші, вони нам зараз не завадять.

Мама мовчить. Хоч би не допитувалась, інакше не знаю, що вигадати.

-        Твоя поїздка пов'язана з грошима, що ти нам перечислила? - нарешті напружено запитує.

-        Так, але все буде добре, - повторюю обіцянку. - Я їду зі знайомим. Мене не буде може місяць, може два. Але я постійно буду до вас дзвонити, щоб ти не хвилювалась.

-        Будь обережна, Софіє, - важко зітхає.

Вимикаю телефон і кидаю його на ліжко. Маму можна зрозуміти. Зараз в світі немає нічого безкоштовного. Вона хвилюється за мене, та в цей момент я маю бути на другому місці, на першому повинна бути Карина.

Невелика валіза заповнена необхідними речами і стоїть біля вхідних дверей у вітальні. Денис обіцяв заїхати за мною, як тільки збереться. Я вже готова, чекаю його на дивані. В голові прокручую останні події і морально налаштовуюсь на будь-які можливі неприємні ситуації. Я не знаю, що мене там чекає, не думаю, що щось дуже хороше. Моєму приїзду не будуть раді, адже запримітили Денису зовсім іншу дружину.

Нічого, заради сестри можна і потерпіти.

В двері дзвонять і я біжу відчиняти, в надії, що приїхав Денис. Та на порозі стоїть Рома, зашарілий, важко дихає, одягнутий лише в робочий комбінезон.

-        Ти що тут робиш? - його схвильований вигляд мені зовсім не подобається. - Ти що з майстерні прибіг? Щось сталось?

Він вривається в вітальню не питаючи дозволу, знімає забруднену в мастилі шапку, проводить широкою долонею по короткому темному волоссю.

-        Це правда те, що мені мама сказала? - тихо питає захриплим голосом, підносить на мене затравлений погляд.

-        Залежно від того, на скільки вона сказала правду, - незадоволено промовляю.

Його мама пліткарка і брехуха, не може тримати язик за зубами. Ще робочий день не закінчився, а вона вже все виложила Ромі. Здогадуюсь нащо вона це зробила, щоб він ось так прибіг до мене, побачив все власними очима, переконався у моїй меркантильності і вітряності. Щоб до нього дійшло, що я йому не пара. Я надіялась, вона стримається хоча б декілька днів. А ні. Хоче зруйнувати нашу дружбу вщент, хоч вона і так пішла по швах останнім часом.

-        Що ти сьогодні розписалась з якимось чоловіком, - цідить крізь зуби. - Вискочила заміж за туриста.

Важко зітхаю і тру долонями обличчя. Зараз почнеться.

-        Так. Сьогодні я стала заміжньою жінкою, - чітко промовляю, дивлюсь йому прямо в очі.

Рома гучно видихає, жалючий погляд пропалює наскрізь.

-        Як це так? Хто це взагалі такий? Чому я про це нічого не знаю?

-        Все так швидко закрутилось, я взагалі майже нікому ще не сказала, - намагаюсь виправдатись.

-        Швидко? І скільки ти з ним знайома?

-        Два тижні, - брешу та відводжу погляд.

Рома підходить впритул, ловить мене за підборіддя, повертає обличчям до себе. Від нього пахне мастилом і бензином. Цей запах завжди з ним, але сьогодні він досить чіткий і насичений. Я звикла вже до нього, він мені навіть подобається. Особливий запах, котрий ідентифікує Рому.

-        Що коїться, Софіє? Поясни мені, - благає, вдивляючись у вічі. - Що це за приколи такі?

-        Це не приколи, це все досить серйозно.

Потім він помічає мою валізу і округлює очі.

-        Ти кудись їдеш? Ти їдеш з ним? - вимагає відповіді, міцно стискає мій зап'ясток.

-        Так, їду знайомитись з його батьками.

-        Це не може бути правдою, ти мене розігруєш. Хочеш, щоб я збожеволів від ревнощів, - кривиться наче від болю, прижмурює очі. - Я тебе нікуди не відпущу. Ти ж знаєш, що я не можу без тебе.

Він стискає мене в міцних обіймах і я повністю опиняюсь в ароматах бензину. На мить обіймаю його у відповідь, тулю щоку на плече, розслабляюсь. Ромка дуже мені дорогий і зовсім не хочеться причиняти йому болю. Але вже все вирішено і назад шляху немає. В його обіймах відчуваю спокій і радість, і в цей момент зовсім не хочеться нікуди їхати. Але мушу, адже першу суму я вже взяла.

Рома стискає мене ще сильніше, починає цілувати моє волосся, потім його губи опиняються на шиї. Так, це вже зовсім не дружні поцілунки.

-        Ти мене відпустиш. Я мушу їхати, - сухо говорю і відсторонююсь від нього.

Він дивиться шоковано. Бачу розчарування на його обличчі.

-        Ось виходить, яка ти, - робить крок назад. - Мені, котрого знаєш все життя, не дала навіть шансу. А з незнайомцем відразу в РАЦС пішла. Ще й моя рідна мама вас розписала. Яка іронія.

-        Вибач, так вийшло, - все, що можу сказати.

-        Так вийшло?! - підвищує голос, ходить кругами наче загнаний звір, а потім гепається на диван. - А знаєш що, посиджу я тут. Хочу глянути на твого чоловіка.

Останнє слово випльовує, як отруту.

За що мені така кара? Мені так важко було приймати це рішення, ще й найкращий друг вирішив отруїти мою душу. Може це за те, що я його динамила стільки часу? Можливо, якби погодилась зустрічатись, то в цей час була б його дружиною, жила б у невістках і воювала б з свекрухою. Ні, Наталя б цього не допустила.