Глава 39

Це таке страшне почуття, коли ти раптом стаєш безпорадним у своїй біді. Коли від тебе нічого не залежить, і ти можеш лише чекати неминучого та відчайдушно повторювати, що все буде добре. Діана дивилася у вікно і нічого не бачила - сльози застилали очі, струменіли по щоках.

Зателефонувала сестрі, коротко пояснила, що трапилося і поїхала в лікарню на Шухевича. Добре, що місто маленьке. Не довелося довго з’ясовувати, куди повезли Пашу. 

На диво, пропустили її майже відразу, хоча оголошення на дверях лікарні сповіщало, що відвідування хворих у зв’язку з карантином заборонено.

Вона довго блукала сходами та коридорами, намагаючись знайти потрібне відділення, поки не зупинила молоду медсестричку, яка погодилася проводити її, куди треба. Провела до ординаторської травматологічного відділення та поспішила по своїх справах.

На мить Діана завмерла перед білими пластиковими дверима, звідки долинали приглушені голоси. Пульс голосно відбивав ритм, серце тремтіло. Діана дуже боялася дізнатися правду…

– Добрий день, – сипло привіталася вона, наважившись нарешті увійти. В ординаторській було троє лікарів, тому вона звернулася до всіх відразу. – Мені треба… я хочу дізнатися… у якому стані зараз Павло Шинкаренко.

- Шинкаренко? - обізвався один із лікарів, наймолодший. - Той, що після ДТП?

- Так, він, - закивала Діана. - Він живий?

- Живий, а ви хто йому будете?

- Я його наречена, - повагавшись якусь мить, сказала Діана.

– Нам потрібно зв’язатися з його родичами.

- У нього нікого немає, крім мене, - цього разу впевнено відповіла Діана.

Молодий лікар кілька секунд вивчав її поглядом, а потім запросив зайти. 

– Стан у нього важкий. Зараз його оперують. Множинні переломи, закрита черепно-мозкова травма, численні забиття внутрішніх органів…  Більш детально зможу сказати після операції.

– А це все… небезпечно? Ризик великий…?

- Ризик є завжди. Але ви не панікуйте. Організм молодий, міцний. Має всі шанси на одужання.

– А може, щось потрібно? Якісь ліки? 

— Зараз нічого не потрібно. Залиште медсестрам ваш телефон, коли його привезуть в реанімацію, вам зателефонують.

Весь день Діана провела в лікрняному коридорі, чекаючи, коли хтось із лікарів вийде і принесе звістку про Пашу. Але жодних новин не було. Подумки вона говорила, що кохає його, благала швидше отямитися... Це було так безглуздо. Чому, маючи можливість, вона не зізналася йому в коханні раніше? А раптом вона ніколи не зможе цього зробити? 

Ближче до вечора вийшов лікар і сказав, що операція закінчилася. Стан хворого важкий, але стабільний. Залишатися в лікарні сенсу не було, тож Діана поїхала до батьків. Будинок зустрів її мертвою тищею. Батько привітався і відразу сховався в кімнаті, а троє жінок мовчки сиділи на кухні. Ніхто не наважувався говорити банальні слова підтримки. Діана стискала в руках телефон. Їй здавалося, що це ниточка, яка зв’язує її з Пашею, тому не випускала його з рук. 

Рано-вранці Діана була вже в лікарні. Молодий лікар, з яким вона розмовляла напередодні, хмуро глянув на неї, але подивившись в її повні сліз очі, сглянувся і дозволив побачитися з Пашею. 

У білому халаті, накинутому на плечі, Діана підійшла до дверей реанімаційної палати. Так страшно було побачити його, слабким і понівеченим. Однак, підійшовши ближче, Діана побачила, що виглядав він так, наче просто спав. Обличчя було розслабленим і дуже блідим, але дихав сам, без апарату. І це, як сказав лікар, було хорошим знаком.

Кілька хвилин вона стояла і пильно дивилася на нього. 

— Коханий мій...

Насмілившись, Діана взяла його пальці, злегка стиснула, а потім присіла поруч навпочіпки і зашепотіла:

— Коханий мій... коханий...

Нічого більшого вона не змогла сказати. Плач перехопив горло.
Притулилася до його руки щокою, заплющила очі. Проте сльози, що підступили, пекли повіки, а губи зрадницьки тремтіли.
Раптом Діана виразно відчула, як його пальці ворухнулися. Несильно, але відчутно.  Відразу ж піднявши голову, вона помітила, що Паша дивиться на неї. Потім він розтулив пошерхлі губи і прошепотів ледь чутно:

— Діано.

***

Шість місяців потому

Діана сильно нервувала. Боялася спізнитися. Сварилася на себе, що запис до візажиста був упритул до церемонії. І так шкода, що відразу після весілля Паші доведеться поїхати. Не надовго, але Діана так звикла, що він постійно поряд, а тепер доведеться розлучитися відразу після весілля. Звісно, йому потрібно працювати. Розвивати справу, за яку він взявся з таким завзяттям. Хоч для нього це було зовсім нова діяльність, Діана знала, що для Шинкаря немає нічого неможливого. 

— Чорт, — вилаялася Діана, подивившись на годинник. Через двадцять хвилин початок, а вона досі не доїхала. 

Вона вже хотіла вийти з машини і бігти до парка, де відбуватиметься церемонія, пішки та затор нарешті заворушився і рушив з місця. Таксі короткими ривками доповзло до проспекту і зупинилося біля масивної паркової брами.