Глава 36

– Кіра дзвонила?, — запитала Паша, коли Діана повернулася.

- Так, - відповіла вона, не підводячи очей.

Теплоти в голосі більше не було. Паша намагався знайти в її очах те, що вона тепер відчувала. Але там така порожнеча…  і жаль. Про що вона шкодує? Вони кілька секунд мовчки дивилися один на одного, немов говорили без слів, і обидва відчували, що знову невблаганно віддаляються. 

— Пашо, — нарешті сказала Діана, — Кіра збирається боротися за “Ваніль”. Сказала, що не дозволить багатіям прибрати місто до рук. 

— Їй треба відмовитися від цієї затії. Це може бути ризиковано. Ти не знаєш людей, які стоять за нашими депутатами, — він виглядав таким засмученим, що Діані стало його шкода, хотілося його втішити, але вона не знала, як.

Паша продовжив:

— Переконай її відмовитися, будь ласка. Це все… марно. Я радий би все змінити, але... тут нічого не зробити вже. Вибач. Я знаю, що це для тебе важливо. Але тут вона програє.

- Я не збираюся рятувати світ, - голос її дзвенів від гніву та образи. – Я мушу допомогти сестрі, яка опинилася в складних обставинах.  Я просто не зможу жити спокійно, знаючи, що відступила, хоча могла б допомогти…

— Мені, правда, шкода. Але тут вона все одно не зможеш нічого вдіяти, тільки сама постраждає. 

— Ти вирішив залякати мене?

— Діано, послухай, будь ласка, я не хочу тебе лякати. Або навіть просто тиснути на тебе. Але це небезпечно, а я не зможу бути з тобою поряд щохвилини.

І Діана раптом зрозуміла, що він не бреше. Побачила чи відчула. Але за зовнішньою силою і спокоєм так виразно проглядали тривога і втома. Він не сказав більше ні слова, але Діана відчувала його напруження. Він був сконцентрований і похмурий. 

Діана пішла попити води, а коли повернулася, він стояв у передпокої - так само як вранці, привалившись спиною до дверей, і дивився важко та пильно. Вона підійшла ближче.

– Тобі вже треба йти? 

Помовчавши, він раптом тихо попросив:

- Поцілуй мене.

Діана на секунду замислилася, а глянувши в його темні палаючі очі,  потяглася, обвила шию руками і припала до губ. Він відразу відгукнувся. А коли виправила його сорочку із джинсів, запустила під неї руки і пройшлась по гарячій шкірі пальцями, то відчула, як миттєво напружилося його тіло. Він судомно видихнув Діані в губи, міцно обійняв і розвернув спиною до дверей. Палко цілуючи, підхопив її на руки і відніс у кімнату.  Вони кохалися шалено, ненаситно. Пристрасть рвалася назовні бурхливим нестримним потоком. І потім, він ще довго не  випускав Діану із обіймів, притискав до грудей, ігноруючи  телефон, що розривався.

***

Вранці, займаючись рутинними справами в офісі, Діана чомусь хвилювалася. Якесь передчуття не давало сконцентруватися на роботі. Вирішила відкласти проєкт на завтра, щоб не наробити помилок, які доведеться виправляти. Сходила на кухню за кавою і вмостилася на широкому підвіконні. Встигла зробити ковток, як зателефонувала Кіра.

— Діанко, ти можеш зі мною поговорити?

— Звісно, сестричко. Які новини? 

— Не по телефону. Я приїду до тебе. Давай через годину в тому кафе, де ми були минулого разу.

Діана відпросилася у Єгора, пообіцявши завтра закінчити з проєктом. Вона не могла покинути сестру. Коли втік Богдан і Діана була у відчаї, саме Кіра її підтримувала і розважала. Тепер черга Діани турбуватися про сестру.

Кіра, як і обіцяла, приїхала рівно через годину. Як їй вдалося проскочити одвічні столичні затори?

— Я телефонувала з Борисполя, — сказала Кіра, наче прочитала думки сестри. -- Знала, що ти мене не покинеш.

— Ясно, що не покину, — Діана пригорнула Кіру до себе, — ти ж моя рідненька сестричка. Мама, мабуть, підливає олії у вогонь?

— О, так. Вона, як ніхто, вміє “підтримати”. Зателефонувала всім кому можна. Кому не можна, теж зателефонувала. Жодних зрушень. 

— Паша намагався підключити свої зв’язки, — почала виправдовуватися Діана, — навіть його впливу недостатньо. Може, тобі почати шукати інше приміщення? Давай попрошу Пашу, щоб допоміг…

— Не треба, — перервала її Кіра, — Паша вже допоміг.

— Навіщо ти так? — вступилася за Павла Діана, — на кожну силу є більша сила. Чого сидіти і злитися на весь білий світ? Не з таких халеп люди вибираються. 

— Я вже спробувалася позмагатися з ними. Нічого не вийшло.

— Що ти маєш на увазі? — холодок побіг по спині Діани. Куди вже вляпалася Кіра? Коли встигла?

— Я попросила одну незалежну журналістку розповісти про мою проблему. Вона на своїй сторінці розмістила пост про ненажерливих олігархів, які нищать малий бізнес в країні. 

— І…

— Ти б бачила, що почалося! Сотні коментарів, десятки перепостів. Всі мене жаліють і клянуть нашого мера, що розбазарює міську землю.

— А результат є? — із сумнівом поцікавилася Діана.

— Скоріше так, ніж ні.

— Поясни нормально, — Діана вже втрачала терпіння. Все з Кіри кліщами доводиться витягувати.