Глава 35

День на роботі видався метушливий. Безкінечні дзвінки, зустрічі, кур’єри з документами. Відмінилися дві фотосесії з клієнтами. Головред лютував і шукав винних. Діана допізна сиділа в редакції, підганяючи важливі справи. За роботою про погане часу думати не було, коли зібралася додому, згадала, що має приїхати Паша, а холодильник порожній.  Заїхала в супермаркет і на автомийку. Додому припленталася вижата, як лимон. 

Нашвидкоруч приготувала нехитру вечерю. Паша написав, що вже на під’їзді до міста. Був ще час перепочити. Діана сіла на канапі з надією на пару хвилин тиші, але зателефонувала Кіра. Діана зробила вдих і видох, перш ніж відповісти. Всі дні мовчанки Діана намагалася робити вигляд, що все добре. Сподівалася, що проблема якось сама зникне і від цього почувалася зрадницею. Зі словами сестри вона змушена була повернутися в реальність.

— Від Шинкаря є новини? — Кіра навіть не намагалася приховати роздратування, вимовляючи прізвище свого недавнього благодійника.

— Ми не розмовляли кілька днів, але він скоро приїде і я попитаю, — виправдовувалася Діана. Їй була неприємна злість сестри. Паша обіцяв допомогти і обов’язково зробить все можливе. І уж точно він не заслужив, щоб його робили крайнм у цій історії.

— Не розмовляли, бо йому немає що сказати, — ще більше дратувалася Кіра, — зате я можу багато розповісти. Твій прекрасний Паша намірився побудувати парковку на місці мого ресторану. Мене викинуть на вулицю. Навіть на компенсацію я не маю права. Ось так у нашому місті вирішують справи. Шинкар як був бандитом, так і залишився. І ніякі добрі наміри не приховають його натури.

Діана стискала телефон спітнілою рукою. Він все намагався вислузнути, і їй доводилося щільнише притискати його до вуха. Паша її обдурив? Він із самого початку знав, що “Ваніль” приречена? Навіщо тоді допомагав Кірі? 

—  Ні, так не можна – навішувати ярлики на людину, – сказала Діана емоційно і вже спокійніше додала: – Ти впевнена? Є факти чи лише припущення? Не варто піддаватися емоціям. Слід дочекатися Пашу і вислухати його версію. — Діана все ще не вірила почутому і намагалася заспокоїти сестру.  

— Звісно, тепер він тобі дорожчий за мене, — голос Кіри затремтів, —  а те, що він не вперше такі справи прокручує тебе не хвилює? Скількох людей він обдурив? Кажуть, тих, хто не хотів віддати своє полюбвно, власноруч скалічив!

— Дозволь тобі нагадати, сестричко, що саме ти нахвалювала Шинкаря і розписувала переваги стосунків із ним. Саме він допоміг тобі в скрутну хвилину і продовжує це робити. Як можна так круто змінити думку про людину? Звідки ти взагалі дізналася, що він замішаний у цьому?

— Клієнтка працює в мерії. Прйшла сьогодні на обідню перерву і проговорилася. Мовляв, шкода, що таке чудове місце скоро зникне. Порадила пошукати захисту в тата, адже він теж винний, що “Ваніль” знесуть, — Кіра виплеснула емоції і тепер говорила без жовчі в голосі.

З губ Діани момоволі вирвалося зітхання. Так не хотілося розчаровуватися в близькій людині. Знову. В домофон подзвонили, і Діана поспішила попрощатися з Кірою. Вона почувалася  спустошеною, а раніше було навпаки. Від сестри вона незмінно заряджалася енергією та позитивом. А тут… Як важко балансувати між родиною і коханим. Коханим? Думка прострелила свідомість, обрушилася раптово. Думаючи про Пашу, вона вперше відчула той щем у серці, який змушував її сумніватися у словах сестри. Хотілося стати на захист, накрити коханням, як щитом.

У двері подзвонили. Діана метнулася у ванну за косметичкою. Швидко підфарбувала вії і махнула пензлем з пудрою по шоках. Відмикаючи замок, не змогла стримати дурну посмішку, а хотіла виглядати серйозною.

Паша зачинив за собою двері і припав до неї спиною, заклавши руки в кишені джинсів. Проходити не поспішав. Так і стояв, мовчки й невідривно спостерігаючи за Діаною. А потім раптом притис її до стіни і гаряче поцілував у губи.

 У кухню Діана зайшла розпалена, з тремтячими колінами. Кількох секунд їй вистачило, щоби голова пішла кругом. Вона гріла вечерю, нарізала хліб, ставила тарілки на стіл. Паша мовчав, а Діана потроху трезвіла.

Паша теж виглядав напруженим. Він, загалом, майже завжди такий, – серйозний, зосереджений. Але тепер у ньому щось невловимо змінилося. Наче безперервно думав про щось тривожне.

Діана придивилася уважніше – виглядав Паша добре. Темно-сірий дорогий светр, обличчя гладко виголене, легкий парфум. Але обличчя ніби стало блідішим і під очима пролягли тіні – такого не було, коли вони бачилися востаннє. Теж погано спав?

– Кіра телефонувала. Розповідала про нову парковку, – закинула вудку Діана, сподіваючись, що він якось пояснить, а заразом розповість про свої плани.

Паша мовчав, лише кивнув, наче погоджуючись. Взяв виделку і почав їсти. Діана вирішила почекати з розмовою. Мама казала, що з ситим чоловіком розмовляти легше. 

Діана не витримала перша:

— Пашо, тобі вдалося вирішити питання з “Ваніллю”? На що нам розраховувати? Кіра дуже хвилюється і я теж.
 
Він простягнув руку обережно торкнувся м'яких, як шовк завитків.  Зволікав, перебираючи локони. Тонкі пальці Діани лягли на його зап'ястя, обпалюючи своїм трепетним теплом, пухнасті вії на секунду зімкнулися, приховавши докірливий погляд, а коли розтулилися знову, Паша не розумів, що таїлося на дні ясних дівочих очей.

— Діано, — стиха почав він — я би дуже хотів допомогти, але я безсилий. Мені шкода, але ти покладалася не на ту людину. Я не хочу виправдовуватися, та є обставини сильніші за мене.