Глава 32

У Паши було відчуття, що він повернувся з Карпат іншою людиною. Раніше він був машиною, що вміла робити гроші ледь не з повітря. Ніщо його не відволікало від справ. Зараз все інакше. На перший погляд, розпорядок життя залишився незмінним: обов'язки, справи, переговори, зустрічі, посиденьки з друзями тривали як завжди. Проте всередині відбулися суттєві зміни, і світ ніби закрутився. Постійне, щире щастя не покидало Павла; його серце танцювало під тиху мелодію невідомої скрипки.

Під кінець робочого дня Павло знову стоїть в заторі на виїзді з міста. Далі — сто кілометрів рівної траси, які він пролетить без зупинки. Хоча ні, сьогодні знадобиться трохи більше часу. 

Він заїхав в офіс агентства нерухомості. Хороші знайомі порадили звернутись саме сюди. Тут представлена вся найкраща київська нерухомість. Біля входу Пашу зустрів суворий охоронець. На стінах стильні фотографії сучасних будинків. Краєвиди такі, що мимоволі хочеться купити квартиру в одному із них. 

Симпатична жінка з білозубою посмішкою зустріла Павла:

- Павле Петровичу, ми Вас чекаємо. Будь ласка, проходьте у переговорну. Чай кава?

– Кава, будь ласка.

— Ну що, почнемо? Що вибиратимемо? — жінка влаштувалася за робочим столом навпроти Шинкаря і наділа окуляри з тонкою оправою.— Котедж чи квартиру?

- Квартиру. “Трьошку”, – сказав Паша. - Десь у хорошому місці, недалеко від центру, щоб не стирчати в пробках. Я Київ погано знаю, тож дослухаюсь до ваших порад.

– Подивимося Голосіївський чи Печерський район? 

- Це де? До Дніпра далеко?

- Все поруч. Там зараз є кілька чудових пропозицій. Ви обрали вдалий час, мине кілька років, і пристойних ділянок під забудову не залишиться. Ось, дивіться, – жінка розгорнула монітор, -- на екрані застрибали віртуальні будинки.

Павло дивився на монітор, думками мимоволі повертаючись до Гнатюка, якого побачив у "Ванілі". Майже нічого не залишилося від респектабельної, самовпевненої людини, з якою Паша познайомився  місяць тому. Спортивна куртка і джинси замість ділового костюма і запонок. Здається, справи в нього йдуть геть капсько. Паша не знав про плани Юрія на їхнє місто. Зробив те, під чим підписався під тиском Чорного, а далі нехай сам. Ніхто не обіцяв створити йому тепличні умови. У бізнесі немає друзів. Кожен сам за себе. Паша навмисно звернув увагу на Юрини руки -- обручки немає, тож нічого його не стримує від залицянь до Діани. До Пашиної Діани. Він уже звик її так називати і незрозумілим чином відчував приступ ревнощів, хоча, здавалося, і без причини. Те, що Діана була пару раз на побаченні з цим хлопцем, нічого не значило Тоді вона ще не належала татові, тепер же у всяких Гнатюків і йому подібних жодного шансу. 

– Щось сподобалося? - запитала ріелтор.

- Так, - навмання сказав Павло, - останній варіант цікавий. І інші також. Потрібно все подивитися.

- Звичайно. - люб’язно посміхнулася жінка, - обов'язково подивимося. Коли почнемо?

- Прямо зараз. – вирішив Павло. - У мене мало часу.

- Звичайно, — вимкнула комп'ютер, дістала зі стінної шафи коротку чорну шубку. – Воля клієнта – закон. 

Павло хвацько маневрував в провулках і пробках, а, виїхавши на проспект, перелаштовуючись зі смуги в смугу, не звертав жодної уваги на обурені гудки «підрізаних» ним інших водіїв.

Позашляховик під’їхав  до світло-жовтого будинку з великими вікнами, захованого за чавунною огорожею. До під'їзду вела вимощена червоними плитками доріжка, її підсвічували ліхтарі. Обабіч неї росли пухнасті зелені ялинки. Павло пригадав, що бачив цей будинок на фото в агенції. Величезний світлий хол, ліфт із дзеркалами. Поки піднімалися в квартиру, ріелтор розповідала про переваги будинку: публіка специфічна -- високопосадовці та акули великого бізнесу. Відеоспостереження по периметру, охорона, паркінг, сауна, тренажерний зал.

Квартира Паші сподобалася. Він підійшов до вікна, відкрив раму, впускаючи у квартиру морозне повітря. Вид справді був гарний. Вдалину простирався Київ з церквами, майданами, новобудовами.

Цілком можна зупинитися на цій квартирі та не витрачати час на перегляди.

- Мені подобається. – сказав Паша. – Але цікаво подивитися й інші.

Коли вони вийшли з дому, вже стемніло. Внутрішній двір освітлювався низкою ліхтарів, підсвічувався і фасад будівлі. Паша подивився на годинник. Діана вже мала закінчити роботу. 

— Куди вас підвезти? — спитав у жінки, чиї високі підбори ковзали на слизькій плитці. На його радість вона сказала, що вікликала таксі. Паші не хотілося кружляти по місту і стирчати в заторах замість тримати в обіймах Діану. 

Ідея купити житло виникла в Паши спонтанно. Його бажання частіше бачитися з Діаною спонукало до цього рішення. Квартира у рідному місті нагадувала класичний холостяцький барліг з кухнею-студією, над якою добряче попрацював дизайнер і бригада будівельників. Вибравши перший запропонований дизайн, він наказав розпочати роботу. Тепер, надумавши придбати квартиру саме у Києві, хотів зробити її зручною не лише для себе, а й для жінки, яка, він сподівався, з часом буде тут хазяйкою. Тепер перед ним стояло завдання знайти спосіб донести свої плани до Діани, не змусивши її відступити. М’яко підщтовхнути  до правильного рішення, уникаючи будь-якого тиску, який може знову відлякати її.