Глава 31

Після поїздки в гори в офісі Пашу чекала купа справ. Проблеми на митниці не росмокталися. Була потрібна допомога впливових друзів і документи на будівництво чекали схвалення Чорного.  Вони зустрілися з Віктором у “Бурштині”. Паша підготував кошторис, але Чорному, видно, поки не до справ. Його увага сфокусувалася на Ритці. Він із захопленням розповідав, як вони провели час разом. Навіть затримався на кілька днів, хоч і не планував цього спочатку. Паша усміхнувся: спритна дівчинка. Паша ніколи не сумнівався в її талантах і навіть зрадів, що Чорному вона теж сподобалася. Однією проблемою буде менше. Може, через Ритку тепер можна буде тиснути на депутата? І тут же засоромився своєї малодушності. Використовувати колишню коханку, щоб прискорити справу, він не буде.

— Ти щось часто став посміхатися, — щиро здивувася Віктор Сергійович, — задумав нову аферу?

— До чого тут афера, — стенув плечима Паша, — просто настрій хороший.

— А як справи у нашого нового друга? — Віктор розвалився на зручному дивані і чекав, поки офіціант поставить перед ним тарілку жовтого від курдючого жиру плову.

Паша сидів поруч з чашкою кави в руці і мріяв, щоб депутат скоріше напхав кишки дармовим їдлом і забрався геть. Тоді він, Паша, зможе нарешті залагодити поточні справи і поїхати до Діани. Долати щодня 200 кілометрів для нього не було проблемою. Ще трохи і потужний автомобіль на шаленій швидкості мчатиме рівною, нещодавно відремонтованою трасою, прямуючи до жінки, яка принесла йому щастя. Незважаючи на те, що Паша так і не почув бажаної відповіді на свої зізнання, він не зневірився. У бізнесі він і не такі фортеці брав. Були різні способи досягти бажаного. Ця ситуація вимагала тривалої облоги, і він був до неї готовий.

— Я за ним не слідкую, — роздратовано відповів Паша. — Це тобі закортіло віддати половину робіт темній конячці, яка невідь звідки з’явилася у місті. Тепер хочеш, щоб я його контролював?

— Годі, не кип’ятися. Я думав, ви подружилися. Не раз бачив його у “Бурштині”. — На диво, Віктор не став розвивати тему, що стосувалася Гнатюка і недбало спитав: Як справи на особистому? Одружитися не надумав?

— Аякже. Я і наречену вже підшукав, — натягнуто посміхнувся Павло. Що за людина цей Вітя? Вміє все хороше зіпсувати. Паша думав про те, як через пару годин вони з Діаною лежатимуть в теплій ванні, а потім їстимуть суші, які він уже наказав приготувати. Про створення сім’ї він не замислився, хоч і бовкнув про наречену. Ну який з нього чоловік? Його дім — “Бурштин”. Тут йому комфортно і затишно, а головне — зрозуміло. А от справжня родина — то геть інше. І не у відповідальності справа, не у славнозвісній чоловічій свободі. Такі рішення не приймаються мимохідь за чаркою. І тим паче не в такій компанії.

 
Нарешті Чорний наївся досхочу й відсунув тарілку. Не подякувавши, він підвівся і, помахавши на прощання рукою, вийшов із ресторану. Паша підскочив, як ужалений. Переглянув записи в планері, дав вказівки охороні та прибиральниці. Попросив офіціанта принести замовлення з кухні і прихопити з кабінету пальто. Він міг сам пройти пару метрів, щоб отримати одяг, замість того, щоб змушувати працівників обслуговувати його, та невеликий кабінет, де залишилися речі, вони ділили з Ритою, яку Паша не хотів бачити.

Після «підвищення» вона міцно вкоренилася в офісному кріслі, не викуриш звідти. А після того, як стала дівчиною Віктора, вже не поводилася, як бідна овечка. Грати з нею в питання-допити бажання не було, а з’явись він в полі її зору, вона неодмінно причепиться. Паша хотів непомітно зникнути з «Бурштина», щоб не витрачати час на порожні балачки. Він уже давно все для себе вирішив: Рита йому не потрібна. Навіть добре, що вона сподобалася Віктору.  Чесно кажучи, серйозних планів на неї ніколи не було. Звідки вона прийшла до думки, що вони пара, невідомо. Можливо, це була його провина. Він недостатньо чітко визначив межі. Мав намір ще раз поговорити з дівчиною, але все відкладав, сподіваючись, що все якось само владнається. А тепер і не доведеться.

— Ти ладен взимку голяка бігати, аби не зустрічатися зайвий раз зі мною? — Рита вийшла в зал з пластиковим контейнером в одній руці і чорним пальто в іншій. Офіціант стояв позаду і винувато дивився на Павла.

Через велику кількість справ і часті поїздки до Києва Паша і Рита не бачилися кілька днів. За цей час у жінці відбулися деякі зміни. Він ковзнув по ній очима й помітив, якою чужою вона здавалася йому. Він роздратовано подивився на її обличчя, усвідомлюючи, що вперше за час їхнього знайомства на ній не було макіяжу. Її колись довге чорне волосся тепер сягало плечей.

— Ти змінила зачіску? — здивувався Паша.

— Ага, підстриглася. Мені пасує? — кокетливо посміхнулася дівчина.

— І раніше було гарно, — буркнув Паша, мріючи скоріше сісти в авто і натиснути на газ.

— Я ще пофарбувалася. Як тобі цей колір?

— Пофарбувалася? А раніше хіба не такий був?

— Шинкар, — заволала Рита так, що налякала бармена і той ледь не впустив склянку, — ти скотиняка! Ти взагалі на мене не дивишся. Якби я на лобі тату набила ти б теж не помітив?

— Можеш спробувати набити “я пустоголова лялька”. Такий напис точно не залишиться непоміченим, — спокійно сказав Павло, хоча всередині все клекотало від гніву. Вже не вперше Рита дозволяла собі подібний тон в присутності підлеглих, прийшов час вказати її місце.

Рита на секунду завмерла, хапаючи ротом повітря, і вибухнула новим потоком лайки: