Глава 29

Діана перевірила, чи нічого не забула і закрила валізу. Час тягнувся так повільно, що вона була ладна підганяти стрілки. Нарешті телефон дзвякнув повідомленням. Діана схопила пуховик, валізу і спустилася вниз.

– Доброго ранку, Діано, – пролунав привітний Пашин голос.

Діана помахала рукою. Біля великого чорного «Мерседеса», стояв хлопець зовсім не схожий на Шинкаренка. Замість стильних джинсів — вільний спортивний костюм і червона дута куртка. В’язану шапку він підкотив так, що вона прикривала лише маківку. Півобличчя закривали сонцезахисні окуляри. Він посміхався на всі тридцять два зуби.

- Пашко, що з тобою? - вона притиснула долоню до губ. - Ти зовсім не схожий на себе.

— А на кого я схожий?

— На пацика з Трої. Це якесь маскування? 

— У мене відпустка. Можу я розслабитися?

Паша обійняв Діану, пригорнув до себе, відчув пружне тепло її стрункого тіла. Вона заплющила очі, відкинула голову, волосся розсипалося дощем. Її губи – повні, м'які, напіввідкриті – були зовсім близько. Він бачив на них кожну рисочу, кожну припухлість, – він ще ніколи й нічого не бажав у житті так пристрасно, як цього поцілунку.

Вона відхилилася, трохи схилила голову, підставила скроню з пульсуючою блакитною прожилкою. Паша, як зачарований, вдихнув запах її кучерів, зарився в них обличчям, відчуваючи, як земля починає повільно обертатися під ногами. Йому здалося, що вони обоє зараз втратять рівновагу і впадуть.

— Паш, — сусіди будуть нам вдячні за ранкове шоу. Може, вже поїдемо?

— Один поцілунок замість “доброго ранку”, не будь жадінкой, — Паша ніяк не міг відірватися від ніжної шкіри за вушком. І Діанини слова розходилися зі знаками, яке посилало її тіло. Вона хотіла, щоб він цілував її. Про це говорило серце, яке шалено билося об його груди. Ні, він її нізащо не відпустить. Нехай і не сподівається. 

— Будеш так поводитися, я з тобою нікуди не поїду, — Діана неохотно вивільнилася з міцного кільця Пашиних рук, підійшла до машини і відчинила дверцята. Дивно, як швидко він зреагував на її слова і відпустив. Звісно, це були лише погрози, вона не збиралася відмовлятися від поїздки. І відпустку на роботі вже оформила, але було так приємно, що він поважає її думку і не тисне.  

Шинкаренко сів за кермо і завів мотор. І хоч як йому хотілося закинути Діану на плече, віднести в квартиру і не випускати кілька діб, він радів, що вона зберігає холодну голову і повертає його до реальності. Інакше вони і справді б нікуди не поїхали, а від цієї відпустки багато залежить. 

Паша увімкнув музику і дивився на дорогу, усміхаючись своїм думкам. Діана вмостилася зручніше і дивилася у вікно. За містом потроху почав падати сніг. І хоч до Нового року було ще далеко, дорога, хрипкий голос Френка Синатри — все навіювало спогади, про те, як вони всією родиною їхали на свята до бабусі. На душі стало так щемко, що Діана трохи засумувавши сказала:

— Мандаринів не вистачає.

— Ти зголодніла? — засміявся Паша.

— Не в тому справа. Просто згадала, як у дитинстві ми їхали до бабусі. Мама завжди купувала багато мандаринів і чистила нам з Кірою. Ми їх їли, щоб нас не захитувало. У салон потім тиждень запаморочливий аромат тримався.

— А ми з мамою до бабусі їздили в плацкарті. І там були геть інші аромати, — приснув зі сміху Павло.

Вони замовкли. Кожен думав про своє. Діанині повіки стали важкими. Вона намагалася тримати очі розплющеними, але ще одна дитяча звичка давала про себе знати: щоразу, коли Діана не сиділа в авто за кермом, неминуче засинала.

Вони доїхали швидко. Дорогою зупинилися тільки на обід і далі вже їхали без зупинок. Величезний джип впевнено долав перешкоди у вигляді розмитих місцями доріг. Інколи Діані здавалося, що його широким колесам забракне місця на вузькому серпантині і вони зваляться униз, але Паша вправно кермував, вчасно знижуючи швидкість і плавно входив у повороти. Зліва то з’являлася, то ховалася стрімка річка, сонце підмигувало із-за важких снігових хмар, і настрій в Діани був пречудовий. Вона посміхалася смерекам, рідким перехожим і Паші.

Вони швидко завершили реєстрацію в готелі. Паша вибрав будиночок трохи віддалений від основного корпусу, де розмістилися інші гості Чорного. Так буде легше сховатися від зайвих пліток, і Діана не почуватиметься, як на сватанні, адже знайдеться багато охочих дізнатися, кого це привіз із собою Шинкар.

— Це що, номер для молодят? — запитала Діана, побачивши велике ліжко посеред просторої кімнати.

— Номер для молодят буде наступного разу, люба. А якщо тебе хвилює, що ліжко одне, то я попрошу принести розкладачку. Правда, в такому разі моїй репутації кінець. 

— Добре, не прибідняйся. Репутаця грізного тата не постраждає. 

Діана взяла з ліжка великий пухнастий рушник і скрилася в душі, а Паша вмостився на дивані в лобі і цмулив коньяк, роздивляючись місцеву публіку. Все як завжди. Нічого нового. Молоді жінки, майже однакові й схожі на близнюків, наче всі відвідували одного пластичного хірурга. Чоловіки в дорогих спортивних костюмах, які прийшли на зміну не менш дорогим краваткам і запонкам. У всіх на обличчях безтурботність і насолода від життя. Паша ненавидів це місце, йому попри велику концентрацію кисню не було чим дихати.