Глава 24

— Ді, тобі відпочивати не набридло? — головний редактор жарналу, в якому працювала Діана, любив скорочувати імена і прізвища. Діана спочатку дратувалася:солідний мужчина, а поводиться, як хлопчисько. То яскравий шарф, то ідіотські шкарпетки, то чудернацька стрижка. Та за роки роботи в редакції звикла і до нього, і до його манери спілкування. Навіть почала подобатися та неформальна атмосфера, яку він підтримував.

— Не справляєтеся без провідного фахівця? — в тон Єгору відповіла дівчина.

— Новий договір з косметикою підписали. Треба відпрацьовувати. Так що повертайся якомога скоріше.

Цього великого контракта скоромний фоліант, де працювала Діана, чекав майже місяць. Справи на ринку останнім часом йшли не надто жваво. Главред шукав найменшу можливість заробити, тож підводити його і весь колектив Діані не хотілося. Особисті драми, звісно, не сприяли роботі, але дійсно прийшов час повертатися до звичного життя.

— Буду в понеділок.

— Молодчинка. Чекаю о дев’ятій на нараді.

Діана уявила вираз обличчя матері, коли та дізналася, що відпустка доньки добігає кінця, і скривилася. Тим не менш, вона не планувала залишатися назавжди. Правда, вони ще не закінчили роботи в ресторані. Допомогти сестрі і побути з батьками — це дуже важливо, та треба жити своє життя. Тут, у будинку батьків, на Діану тиснули турбота матері, Пашини сподівання та власні надії. Все це лягало на неї важким тягарем, ніби вона занурювалася у трясовину, з якої вирватися ставало дедалі важче. Можливо, краще було б забути про все і повертатися.

“Усі зміни на краще, — подумала Діана. — Лише дурні бояться змін”.

***

Повернення на роботу після відпустки виявилося для Діани непростим випробуванням. Вона насилу зосередилася на словах Єгора, більшість інформації, здавалося, пройшла повз неї. Замість того, щоб робити нотатки в блокноті, її рука ненавмисно виводила хвилясті лінії і завивки, які, якщо придивитися, нагадували сердечка. Діану охопив смуток.

Її серце завмерло, коли вона згадала докірливий погляд мами, коли та почула про від’їзд дочки. Проте вона знала, що іншого виходу не було. Діанине місце було тут, у редакції, серед друзів, у маленькій квартирі, яку вона нещодавна купила.

Ближче до обіду, після третьої філіжанки кави Діана змусила себе взятися за роботу. Вона увімкнула ноутбук і старанно перевірила електронну пошту, але, на її подив, нових повідомлень на неї не чекало. В папці «Вхідні» були лише повідомлення в робочому чаті, які Діана вирішила переглянути пізніше.

Вона зайнялася ретельним плануванням фотосесій і зустрічей на весь тиждень. Такий організований підхід дозволяв їй краще контролювати дедлайни, позбавляв її від необхідності поспішати з одного кінця міста в інший, не виконувати завдань в останню хвилину. Її рутина зайняла майже весь день. Діана втомилася і вирішила залишити перевірку обладнання на наступний день, повернутися додому раніше, ніж зазвичай.

Вона попрощалася з колегами і спустилася ліфтом на паркінг. 

— Привіт!

Поруч з її “міні” стояв Паша.

— Що ти тут робиш? — очі в Діани полізли на лоба від здивування.

— Сподіваюся, ти не злишся, що я припхався без запрошення?

— Звісно, ні, — пробурмотіла собі під ніс Діана, — але це так несподівано. Звідки ти дізнався, де я працюю? 

— Це було не важко. Як щодо того, щоб повечеряти разом? Чи в тебе були плани?

— Жодних планів. Хотіла переглянути фотографії з минулої фотосесії. Відпустка трохи вибила з колії.

— Не можна відразу завалювати себе роботою. Ходімо в La Belle Étoile. Знаєш, де це?

— Була кілька раз з… не важливо. Ходімо.

— Тоді показуй дорогу. Ти ж у нас місцева.

У залі ресторану панувала інтимна напівтемрява. Вишукана кухня, вишколені офіціанти, пафосна атмосфера.

— Сподіваюся, тобі тут сподобається, — сказав Павло і відсунув для Діани стілець.

Місце і справді чудове. Приглушене тепле світло створювало затишну та інтимну обстановку та романтичний настрій. Тиха мелодійна музика не перешкоджала розмові.

— Я була тут лише один раз, але відразу закохалася в нього. Найбільше мене вразила відкрита кухня. Неймовірно захоплююче спостерігати за магією, що відбувається на очах.

Офіціант приніс меню і запалив свічку, що стояла у високому  свічнику.

— Радієш, що повернулася на роботу?

— Тебе цікавить моя робота? — посміхнулася Дана.

— Мене цікавить все, що пов’язано з тобою. Правда. Ми знайомі стільки років, але по суті нічого не знаємо одне про одного. Це треба негайно виправляти.

— І що тебе цікавить найбільше?

— Я чув, ти фотограф в журналі. Тобі це подобається?

— О, так. Я дуже люблю свою роботу. Зараз я працюю над рекламою для косметичної компанії, і це неймовірно цікаво.

— Я бачу, в якому ти захваті. У тебе очі горять, коли ти говориш про роботу. Ти, мабуть, справді хороший фотограф, — усміхається Павло.