Глава 23

Вечеряти все-таки поїхали в “Бурштин”. Паша більше не питав згоди. Після птого, як придбали все необхідне для ресторану, висадив Кіру біля дому і притримав Діану за руку, коли вона спробувала вислизнути з авто вслід за сестрою. 

— Ти боїшся мене? — пожартував він.

Діана посміхнулася і захлопнула дверцята. Вона не боялася Пашу, почувалася трохи незатишно поруч із ним. От із Юрою — то інша справа. Його впевнений тихий голос, повільні рухи притягували погляд і давали відчуття захищеності.

— Я вже давно нічого не боюся. Поїхали.

За вікном один за одним засвічувалися ліхтарі. Матове скло тьмяно поблискувало у морозяній імлі. 

Невеличкий оркестр грав на сцені. Хлопець у білій сорочці співав:

— Вона в його очах
Намалювала світ
Намалювала все, чого він так чекав…

Офіціант розлив шампанське і поквапився геть, прочитавши нетерплячий погляд Павла.

— Дуже дивно сидіти ось так з тобою, — розсміялася Діана, — я і подумати не могла, що ти станеш ресторатором.

— Росторан — це так — побочка від основної діяльності. Основний дохід приносить земля. Та не будем зараз про справи. 

Діана посміхнулася і кивнула. Її не цікавили справи Павла. І з кожною хвилиною вона все більше переконувалася, що він взагалі її мало цікавить. Погодилася на вечерю, бо незручно було відмовлятися після того, як він пів дня носив в машину і з машини пакети і ящики. Та і їсти хотілося після шаленого забігу по базару і супермаркетах.

- За тебе, - підняв келих Паша.

- Дякую, - кивнула вона.

Їхні келихи на мить з'єдналися. Діана зробила кілька ковтків, поставила келих і стала заворожено спостерігати, як бульбашки, невдоволено шикаючи, намагаються вискочити з нього.

Паша ніжно обхопив її руку своєю, тремтячим від хвилювання голосом  почав: 

— Діано..., — він уявляв собі цю сцену незліченну кількість разів, але тепер знайти правильні слова виявилося складно.— Я давно хотів тобі сказати... Думаю, ти здогадуєшся, що я відчуваю до тебе... Ти дуже мені подобаєшся. Ти обіцяла подумати над моєю пропозицією, тож я чекаю, що ти вирішила.

Рум'янець розлився по щоках Діани, на її обличчі з'явився вираз глибокої розгубленості та невпевненості. Вона безсило кліпала очима, її погляд блукав по міському пейзажу, оповитому туманним серпанком за вікном. Паша відчув, як на лобі виступив холодний піт. Це була не та реакція, яку він очікував — здивування, збентеження та радісне збудження. Хіба не так зазвичай дівчата реагують на таке зізнання? Чи він занадто вразив її швидкістю пропозиції? 

— Не треба відразу відповідати, — з вимушеною посмішкою запропонував Павло. -- Давай просто повечеряємо.

Обидва мовчки, без жодного апетиту, колупали салати. Діана, як і раніше, старанно відводила очі, уникаючи його погляду.

— Пашо, - нарешті заговорила вона, - все це так несподівано. У мене, звичайно, бували про тебе всякі думки після того, як ми…  Зізнаюся, тоді я трохи захопилася. Ти весь такий класний, а я в повному роздраї. Я хотіла помститися за образу одній людині. Розумієш?

Паша не відразу збагнув зміст сказаного. А коли усвідомив, що вона навіть не потрудилася придумати пристойний привід, щоб відшити його лагідно, почувався так, ніби його мокнули головою в сортир. 

— Подумай, що втрачаєш, — міцно стиснуті кулаки він сховав під стіл. На обличчі жоден м’яз не видавав люті, яка клекотала всередині. — Я вже не той хлопчик на іржавому “юпаку”, яким можна крутити як заманеться. 

Діана розуміла, що зачепила почуття чоловіка. Він розлютився і хоче її налякати. Не стане ж він погрожувати усерйоз. Вона вимушено засміялася, намагаючись перевести все у жарт, хоча серце тремтіло від страху. Все-таки йому вдалося її налякати. 

Увечері Паша провів Діану додому і намагався поцілувати з усією ніжністю і пристрастю люблячого чоловіка, який намагається розбудити в дівчині почуття у відповідь. Вона ухилилася від нього, пробурмотіла щось про батьків.

Йому раптом відчайдушно захотілося схопити дівчину за плечі, зазирнути в її очі і вдарити навідліг по губах. По шалено солодких губах, які гидували його поцілунками. А потім знову притулитись до них і цілувати, поки вистачить повітря, весь залишок вечора, всю ніч, вічність…

- Побачимося завтра? - запитав Паша. Він не міг розімкнути гарячих рук, знемагав від пристрасті і страху почути відмову.

- Не знаю,  - вона обережно вивільнилася з його обіймів. - Я обіцяла допомогти Кірі.

Йому було неприємно, що Діана настільки явно намагається його спровадити. І все ж Паша вирішив, що, напевно, їй необхідно побути самій, упорядкувати думки і почуття.

- Я зателефоную завтра, - попередив він і, хитаючись від надлишку емоцій, почав спускатися сходами.

Для нього почався час, повний надій, тяжких очікувань, хвилювань і тривог. Він ніколи не думав, що може так божеволіти від жінки. Паша попрощався з Діаною і відразу починав рахувати годинни до наступної зустрічі. Він думав про дівчину постійно: розплющуючи очі вранці і заплющуючи їх увечері.  Йому ніяк не вдавалося пробудити в ній пристрасть у відповідь. Він відчував, як вона замикається в собі і довкола неї виростає стіна.