Глава 21

Паша допоміг супутниці влаштуватися на передньому сидіння позашляховика. Повільно, наче роздумуючи, чи варто, сів за кермо. Рита продовжила перервану розповідь про новий фільм, на який він обов’язково має її зводити. Паша намагався не думати про те, що побачив щойно. Його Діана знову треться з цим зальотним гастарбайтером. Теревені Ритки мали б відволікати його від скажених думок, а по факту бісили ще більше. Зусиллям волі він змусив себе дихати глибше і зосередитися на радіо, що стиха грало в салоні авто.

— Давай поїдемо на вихідних у “Мультіплекс”, — Рита торохкотіла без угаву. Вона вже пробачила Паші витівку, коли він покинув її вночі на дорозі, бо відчувала, що сама була винно. Добре, що так все завершилося. Могло бути і гірше. Тато не любить, коли його не слухають. -- Ти давно обіцяв зводити мене в кіно. Агов! Ти заснув?

Рита. Паша забув, що був не один. Вона прив’язалася в барі, куди він зазирнув випити кави і віддати кеш Макарову. Дев’яності давно минули, а порядки залишилися — щомісячний платіж для криші ніхто не відміняв. Слово за слово — і Рита напросилася з ним. Паша машинально мугикнув на запршення в кіно, щоб переключити її увагу, а сам думав про Діану. Ні так залишати не можна. Якщо баби будуть з нього мотуззя вити, то чого варта його репутація? Жодна жінка дотепер не мала над ним владу. Тато у цьому місті він. І всі мають про це пам’ятати.  Він скинув Ритину руку зі свого коліна і завів мотор.

— Може, поїдемо до мене? — спитала дівчина і не образившись, що він так грубу скинув її руку, цього разу ковзнула під футболку. Довгі гострі кігтики дряпали шкіру.

— Поїхали, — погодився Паша, дивлячись на повні дівочі губи. 

Він давно знав Риту. В їхньому місті всі один одного знали так чи інакше. За нею упадали чи не всі чоловіки. Красива, з розкішною фігурою, завжди у міні-спідниці і на височенних підборах. Було від чого втратити голову. Паша голови не втрачав. Кілька разів у них був дружній секс. Без забов’язань. Це влаштовувало обох. Здоровому молодому чоловіку потрібна розрядка. За допомогою таких жінок Паша намагався забути шкільне кохання. І це йому майже вдалося, поки Діана не з’явилася в місті, знову розпаливши вогонь, що майже затух.

Він різко загальмував. Йому стало гидко від думки, що Діана бачила його з Ритою. Вона не з тих жінок, яких можна змусити ревнувати в такий спосіб. Так її можна лише відштовхнути.

— Я передумав. Нікуди ми не їдемо. Я відвезу тебе додому, — Паша круто розвернув авто і помчав в протилежному напрямку. 

Рита дивилася на нього великими, як блюдця, очима. Вона не розуміла, чому він він так різко змінив плани, адже він погодився провести ніч разом. 

— Твоя зупинка. Виходь, — процідив крізь зуби, загальмувавши перед строю п’ятиповерхівкою. — І давай домовимося: ми один одному нічого не винні. Мені було добре з тобою. Ти класна і все таке інше, але мені вже досить. Бувай.

— Ти хворий, Шинкар. Я цього тобі не пробачу. Ще приповзеш до мене.

Рита чортихалася в слід машині, що віддалялася, але Паша того не чув. Він їхав до Діаниних батьків. Сам не знав для чого. Було б добре вибачитися перед ними і перед нею за ту ганебну сцену.  

Він сам не міг зрозуміти, що на нього тоді найшло. Це Ніна Петрівна вбила в його голову думку, що її донька може щось відчувати до нього. Але правда в тому, що вона не повністю відійшла від попередніх стосунків. Той хлопець покинув її, тож вона трохи розгублена. Якщо Паша підійде до неї з терпінням і щирістю, її серце врешті-решт відтане, і вони зможуть знайти щастя разом.

 Коли побачив її з тим зальотним фраєром, оскаженів. Для чогось вдав п’яного. Нагородив бозна чого. Тільки зганьбився. Хіба так звик діяти Шинкар? Зрештою, це його місто, і все в ньому належить йому: клуб, ферма, заправка... навіть найкрасивіші жінки.

Будинок був темний, наче в ньому нікого не було. Лише підійшовши впритул до огорожі, Паша побачив тьмяне світло настольної лампи в одному із вікон. Посмикав ручку — не зачинено. Хвіртка голосно рипнула. Засвітився ліхтар на ганку.

— Пашко? — скрикнула Діана, кутаючись у кофту. — Не вздумай скандалити. Маруся спить.

Він підійшов і обперся рукою об одвірок.

— Я не сваритися прийшов. Не виженеш? Знаю, заслужив. 

Діана відступила, пропускаючи Пашу всередину. З кімнати вийшла Кіра і багатозначно подивилася на сестру. 

— Допомога потрібна? — у погляді сестри прочитала відповідь і більше нічого не кажучи, повернулася в кімнату.

Діана провела гостя на кухню, причинила двері і поставила грітися чайник.

— Я вибачитися хочу.

Паша підпирав стіну. Сісти його не запрошували, він вирішив, що довгої розмови не буде, тож можна і постояти.

Діана заварювала чай, викладала на тарілку тістечка. Відчувала, що спину пече від Пашиного погляду. Не треба було його впускати. Та не відпускало відчуття, що між ними ще багато недомовленостей, які краще проговорити, як дорослі люди. 

Він порушив мовчанку перший:

— То ти з ним? З цим фраєром?

— Фу, що за жаргон? Не знала, що ти спілкуєшся з маргіналами.

— А ти багато чого про мене не знаєш. Хіба сестра тобі не розповідала? — знову збісився він.