Глава 20

Переговори по контракту з торгівельним центром просуваються не так злагоджено, як планувалося. Юра майже тиждень добивався зустрічі з директором, але він двічі переносив її без пояснення причин. Колишні партнери шепнули, що сам директор нічого не вирішує. Треба шукати того, хто займається тендерними закупівлями, а краще пощукати кишенькового депутата.

Юра майже занепав духом. Все розвалювалося, як картковий будиночок. Повернути позитивний настрій допомагали телефонні розмови з Діаною. Вони не бачилися кілька днів. Юра дістав сигарету і підні

Тим часом Кіра з Діаною завершували ремонт  ресторану. До оформлення залу потрібно було додати кілька штрихів, це завдання Діана взяла на себе.

Юра не наполягав на зустрічі. Після ремонту огорожі вони перетиналися лише пару разів. Тоді вони заходили до затишної французької кав’ярні, де лише страви в меню нагадували про Францію. Проте заспокійлива фонова музика та обмежена кількість відвідувачів створювали ідеальну атмосферу для мирної розмови.

Діані подобалося сидіти на маленькому диванчику в кафе поруч із Юрою, вести неспішні розмови, та в неї було відчуття, ніби все це було крадене, їй не належало. Він більше не говорив про свої почуття, не намагався взяти її за руку чи поцілувати. Діана провела пальцем по краю чашки з кавою, замислившись. Завжди проникливий Юра помітив зморшку на її лобі.

— Про що ти думаєш, Діано? — лагідно спитав він.

Вона зітхнула, її очі зустрілися з ним. 

— Юро, ти ніколи не замислювався, що відбувається між нами? — запитала вона невпевненим голосом.

Юра відкинувся назад, дивлячись на клубки пари, що піднімалися від його еспресо. Перед очима вмить постала інша жінка, яку він відчайдушно кохав. Знімав зірки з неба і кидав до її ніг. Вони прожили п’ятнадцять років, а потім він пішов. Не став влаштовувати скандал, коли застав дружину на колінах кращого друга. Зібрав речі і переїхав на зйомну квартиру. З головою занурився в роботу, щоб не залишалося вільного часу для спогадів і страждань.

 Розривати стосунки з другом не став. Не покладав одноосібної відповідальності на на когось із них, провина була розподілена між ними порівну. Крім того, Андрій був не просто другом, він був і бізнес-партнером. Бізнес не так легко розпілити навпіл. Правда Андрюха скоро придумав як. Він не зациклювався на рівності, натомість урвав стільки, скільки міг, а решту кинув Юрі, як милостиню.

Спустошений подвійною зрадою, Юра зумів зібратися з силами і почати будувати новий бізнес і нове життя. Однак він не мав наміру поспішати з новими друзями чи знову відкривати своє серце коханню. Не тому, що обпікся, а радше тому, що попереднє кохання не зникло повністю; у його серці просто не було місця для двох.

— Уже пізно. Я відвезу тебе додому, — каже Юра, навіть не глянувши на годинник.

А Діана подивилася. Зовсім не пізно. Скоріше рано. У Києві о такій порі вона тільки з дому виходила. Розмова пішла не в те русло, і Юра поспішив здихатися її. Знову вона наступає на ті ж самі граблі. Уже пожалкувала, що не стрималася, та запізно. 

— Не треба. Я хочу прогулятися. Дякую за вечір і за… відвертість.

Дні залишалися теплими, а вночі температура опускалася майже до нуля від чого асфальт брався крижаною шкаралупою. Підбори Діани стукали по тротуару, їхній звук лунав порожніми вулицями. Однак її шлях був недовгим. Незабаром Юра наздогнав її, ніжно взявши за руку. Якусь мить він дивився на бліде обличчя дівчини, шукаючи нові для себе деталі. Діана, хоч і боролася з незнайомими емоціями, мужньо приховувала їх глибоко в собі.

Вона вже приготувалася сказати Юрі, що він собака на сіні і ще щось образливе, але в кінці вулиці помітила Павла з ефектною брюнеткою з розкішними формами. Вони сміялися і голосно розмовляли. От у кого вечір удався. Порівнявшись з парою, Паша привітався з Діаною, не глянувши на Юру. 

Діана відчула роздратування. Ні, вона не ревнувала. Павло -- вільна людина, може зустрічатися з ким завгодно. Та ця дівуля так липла до нього, наче мала якісь права. Наче вони давно зустрічалися. А тієї ночі, коли вони дарували насолоду одне одному, кому з них двох  зраджував Павло? Діана мотнула головою. Їй має бути байдуже. Навіть порадіти треба, що він так швидко втішився і не буде перешкоджати її стосункам з Юрою. Залишилося лише впевнитися, що ті стосунки матимуть розвиток, що не зупиняться на стадії “друзі”.

— Все добре? — питає Юра. Він помітив, що Діана провела поглядом веселу парочку.

Піднімаючи погляд, вона посміхається. І водночас судомно стискає в кулаки, руки. 

— Так, звісно.

— Тоді чого ти зірвалася? Чому не хочеш, щоб я відвіз тебе? На вулиці темно, і хтозна, кого можна зустріти дорогою.

— Я навіть дитиною не бояла ввечері ходити вулицями, але за турботу дякую

— А все-таки, скажеш, у чому справа?

— Я не можу так. Розумієш, перебувати у підвішеному стані. Я хочу бодай якоїсь конкретики.

Трохи схиляючи голову набік, Юра мружиться. Уважно вивчає її обличчя, трохи зволікає з відповіддю. Коли починає говорити, У голосі не виділяються сердиті чи докірливі нотки. Тон сухий та спокійний.

— Якби ти була мені байдуже, хіба я б сідав за стіл твоїх батьків? Допомагав з огорожею? Рестораном?