Глава 19

Наступного дня, займаючись поточним справами фірми, Юра зловив себе на тому, що думав про Діану. Нічого конкретного. Просто крутяться в голові її кучеряве волосся, зелені очі, відкрита посмішка. Вона не намагалася здаватися кращою. Була сама собою — веселою, сором’язливою, трохи впертою. Ніби казала: “Я така, як є. Або люби, або йди”.

За перегородкою, що слугувала йому кабінетом в пильному цехуЮ Юра вивчав документи нового проєкту. Новий торгівельний центр потребував торгівельного обладнання. Якщо впорається з таким великим контрактом, зможе вирішити купу проблем. 

Підписав договір, завіз замовнику. Не все його влаштовувало, та без юриста годі було щось змінити. Юриста він наразі дозволити собі не міг, тож доведеться сподіватися на доброчестність власника торгівельного центру, для якого він взявся виготовляти меблі. Замовлення дуже крупне. Він улещував директора більше двох тижнів. Думав, діло — труба. Занадто мілко плаває для такого замовлення. Та репутація зіграла Юрі на користь. В минулому меблева фабрика “Гарант” — синонім якості і швидкості. Юра зміг налагодити потужне серійне виробництво, потроху почав завойовувати європейський ринок. Тому так боляче було втрачати справу всього життя. 

Тепер доведеться будувати бізнес наново. Та все одно зараз буде легше, ніж двадцять років тому. Досвід  та ділову хватку в нього відібрати ніхто не зможе. Роботи він ніколи не боявся. І обіцянок завжди дотримується. 

Глянув на годинник і вимкнув комп’ютер. День пролетів непомітно, а він ще не знайшов секцію для паркана, як обіцяв. Діанин батько, мабуть, подумав, що Юра звичайнісіньке базікало. Цього допускати не можна. В решті-решт це частина його репутації. Добре, що друга зміна працює допізна. Дав хлопцяв завдання поритися на складі. Мають знайти те, що треба.

Перед виходом оглянув себе у велике каламутне вікно. Поправив сорочку. Придивився уважніше, чи не проявилася пляма, яку довелося вранці нашвидкоруч замивати, а потім сушити праскою. У минулому житті він не переймався такими дрібницями, як брудний одяг. За цим слідкувала дружина, після розлучення в обов’язки секретарки входило відвозити і забирати речі з хімчистки. 

З сорочкою все було гаразд. Він віддав розпорядження вечірній зміні працівників, сів у машину і поїхав до будинку Діаниних батьків.

— Не дочекалися помічника? Раніше не міг прийти — робота.

Юра пройшов у незамкнену хвіртку і перехопив важезний стовп з мозолястих рук Івана Петровича. Окинув усе довкола швидким поглядом.Одразу видно: роботи небагато, та старий навряд чи сам впорається. 

Розчервонілий від старанності, з прилиплими до чола сивими пасмами,  в затертих до дірок джинсах і розтягнутій футболці Іван Петрович  болгаркою намагався відрізати пошкоджений шматок секції. Тонкий метал гнувся і не хотів відрізатися рівно. Декілька покручених зігнутих шматків уже валялися на траві. Біля ніг --бляшана банка з-під кави – у ній смиренно чекали на свою долю болти з гайками.

— Менше базікай. Подай лопату, вона в коморі за скринею, буркнув Іван Петрович, розрізаючи ножем мішок з цементом.

— Давайте я, а ви перепочинте, — коротко розпорядився Юра.

Старий намагався сперечатися, але Юра скинув куртку і взявся до роботи. 

— Діано, принеси інструменти з комори! — крикнув Іван Петрович так голосно, що і в кінці вулиці було чутно.

Юра зауважив, що батько Діани ще досить міцний чоловік і міг би впоратися сам, але він сам визвався допомогти. І це зайвий привід завітати до гостинного подвір’я і побачити Діану.

Чихаючи від пилу, Юра рився в ящиках зі старим залізяччям. Витягнув дриль і потрібне свердло.

— Потрібні болти. Ті, що є, не підходять. Треба їхати в “БудМаркет”.

— Діана складе тобі компанію, — на порозі будинку стояла вся жіноча компанія родини Крамарчуків. Мати обтрусила руки від борошна і підштовхнула дочку. Діана пішла до огорожі, намагаючись рухатися повагом, а не стрибати, як п’ятикласниця. 

Дорогою до магазину мовчали. Діана зауважила, що Юра взагалі не балакучий. Після побачення не подзвонив, не побажав доброї ночі. Хоча б смайлик надіслав, щоб вона не мучила себе здогадками. Нічого. Цілковита тиша, від якої всередині почалася пожежа, що погрожувала спопелити серце. 

Вона відмотувала по хвилинах минулий день. Прокручувала в голові їхню розмову і сцену з Павлом. Очі наповнюються сльозами. Вона все розуміє, та це розуміння не приносить полегшення.

— Як справи? — питає Діана. Таке буденне і водночас важливе питання. А як інакше проявити турботу про людину, яка така дорога та про яку так мало знаєш? Вона бачить, що він засмучений. Глибока зморшка перерізала чоло. Зосереджений на дорозі погляд додає років. А їй подобається в ньому все: і зморшка, і міцно стиснуті губи, до яких хочеться торкнутися, і стильна стрижка, яка так йому пасує. 

— Навалилося всього, — Юра на секунду ловить її погляд і знову дивиться на дорогу, — тимчасові труднощі. Трохи розгребуся і зможу більше часу приділяти дівчині, що мені подобається. 

Діана відчула, як гаряча хвиля піднімається по обличчю. Добре, що він сліідкує за дорогою і не бачить цього. Вона не знає, що відповідати. Звучить як освідчення, але він не дивиться у її бік. Може, взагалі не про неї говорить.

— Давно ви разом? — Діана заплющує очі і готується почути відповідь, яка її вб’є. Якщо в нього є дівчина, краще дізнатися зараз і не тішити себе ілюзіями.