Глава 18

Великий ліхтар проливав яскраве жовте світло на пошкоджену огорожу. Міцні бетонні стовпи лежали на землі, металеві секції погнулися  і журливо стогнали, гойдаючись від сильного вітру.

Батько Діани почув шум і вибіг на ганок і схопився за голову.

— Тато, вибач! Це я винна! — Дана кинулася на шию батька, ховаючи очі від сорому. 

Якби вона ріщучіше відвадила Павла, він би не наробив лиха. Пошкоджений паркан — не велика біда. Все можна полагодити. Просто було дуже соромно, що це сталося через неї. Не змогла розібратися зі своїми залицяльниками, тепер доведеться вибачатися перед батьками.

— Нічого, доню, нічого, — втішав Діану Іван Петрович. Все можна полагодити. Завтра поїдемо в “БудЦентр” і купимо нову секцію. А якщо і треба вибачатися, то не тільки тобі.

Батько послав спопеляючий погляд на дружину, яка тихо стояла в куточку і притискала долоні до рота.

— Та хіба я хотіла, щоб таке сталося? — Ніна Андріївна поправила фартух на широкій талії. — Він зі школи такий психований. Щось трохи не по його — і давай дверима гримати, підручники жбурляти.

— Мамо, що ти йому сказала? — вкрадливо спитала Діана. — Чого він раптом припхався п’яний і влаштував гармидер?

— Та нічого я не казала, — пробурмотіла жінка і за мить її квітчастий халат уже майорів у кухонному вікні.

— Ти на матір не сердься, доню, — батько дивився на повалені стовпи огорожі, подумки підраховуючи збитки, — запросила колишнього учня на чай. Хіба вперше? Нічого поганого вона не хотіла.

— Не вперше. Але раніше учні не псували наше майно.

— Павло — непогайний хлопака. Проспиться і прийде вибачатися. От побачиш. 

— Та мені не потрібні вибачення. Я гадала, ми все з’ясували, тож його вибрики дуже підозрілі. 

Діана вирішила не мучати батька запитаннями. Якщо він і знає, в чому справа, не хоче казати, щоб не підводити маму. А без неї тут не обійшлося. Звичка лізти в чуже життя — результат професійної деформації. Їй конче потрібно все про всіх знати і допомогти. Дати пораду, поділитися досвідом, виявити турботу. Щодо учнів — то працювало безвідмовно. Професійне чуття і добре серце допомогали дітям і колегам, що опинилися в складних життєвих обставинах. За це її поважали і щиро любили. Та Діана терпіти не могла мамину звичку вирішувати за інших, як їм буде краще. У випадку з Діаною це діяло навпаки і не раз було причиною сварок.

— Може, зайдеш на чай? — Діані дуже не хотілося, щоб Юра пішов, підозрюючи, що вона намагається всидіти на двох стільцях. Виправдовуватися їй немає за що, та збоку сцена виглядала досить дивно.

— Ні, ще маю справи. Тільки допоможу твоєму батькові відкотити стовпи до комори і зроблю заміри пошкодженої секції. Подивлюся завтра на складі, може, маю подібну. Іди в дім не мерзни.

Юра легенько стиснув Діаніну руку, вона полегшено видихнула. Він не сердиться. Зголосився допомогти батькові. Отже, можна спати спокійно.

Діана не стала заходити на кухню, де мама поралася біля духовки. По-перше, мама не любила, коли хтось плутався під ногами, коли вона пече пампухи. По -друге, Діана трохи злилася. Нав’язлива ідея видати її заміж неабияк дратувала. Напевно, мати придумала пристойний привід і намовила Пашку прийти. А далі — справа техніки. Смачна вечеря допізна, розмови при приглушеному світлі. А там, може, примхлива наречена і розтане.

Якби тільки її мама знала, що Діана анітрохи не примхлива. Просто вона ще не зустріла своєї людини. Того, з ким розмова була непотрібна.  З ким відчуваєш такий зв’язок, що розумієш без зусиль, поглядом чи найтоншим жестом. Колись Діана сумнівалася, що такий зв’язок може існувати. Проте з тих пір, як вона зустріла Юру, вона все більше переконувалася, що кохання — це не просто невловимі метелики в животі. Це було щось більш істотне, те, що можна було відчути, доторкнутися чи навіть почути. 

Діана з насолодою вмостилася під теплою ковдрою. Втомлена насиченим подіями днем голова безсило хилилася на подушку і навіть запоморочливі аромати кориці і ванілі не могли підняти її з ліжка.

Скрипнули двері. Ніна Андріївна просунула голову у щілину. Постояла, прислухаючись до рівного дихання Діани. Трохи повагавшись, зайшла до кімнати і присіла на край ліжка. 

— Негарно з Пашкою вийшло, — з жалем сказала вона, — але я і зараз думаю, якщо вас трошки підщтовхнути у потрібному напрямку, то все у вас вийде. Він хлопець хороший. Роботящий. Он які статки має, а ще не старий. А те, що люди про нього пліткують, -- то від задрості. Великі гроші їм муляють, от і базікають.

Вона ще довго розхвалювала Павла. Пригадала, як він школі допоміг, ігровий майданчик дітям у центрі побудував. Діана ніяк не реагувала, здавалося, вона солодко спить, підклавши під щоку руку. Ніна Андріївна не потребувала зворотнього зв’язку. Вона транслювала свою точку зору не залежно від того були слухачі чи ні.

— Злишся на мене? — Ніна Андріївна нахилилася до самого обличчя Діани, ніби намагалася роздивитися її думки. Набравшись сміливості відкрито висловити бажання поріднитися з Шинкаренком, вона підготувалася до протистояння з донькою. Підготувала контраргументи і навіть була готова вдатися до емоційної тиску, але Діана абсолютно не реагувала на слова матері. Може, вона міцно спала? Однак те, що її зізнання залишилося непочутим, жінку зовсім не засмутило. Вона поправила ковдру доньки й ніжно погладила її по голові. Її дівчинка, яка так швидко виросла, потребувала підтримки. Зрештою, хто ще міг простягнути їй руку допомоги? Поправила ковдру і тихенько пішла до дверей. Вже взялася за ручку, як почула: