Глава 15

Діана лежала в ліжку, дивлячись у стелю і дивуючись, куди зникла її вроджена сміливість. Після сімейної вечері, на якій був присутній Юрій, дівчина почувалася дезорієнтованою. Вона не могла заперечити відчутного потягу між ними. Їх обох качало на хвилях, коли він взяв її за руку і переплів свої пальці з її. Діана подивилася на зчеплені долоні і здивувалася тому, що не відчуває провини перед Павлом, хоча зовсім недавно вони займалися речами, більш ніж інтимними. Її взагалі мало цікавило моральне питання і те, що про неї подумають інші.

Її настрій став мінливим та абсолютно неконтрольованим. Вона чекала від Юри дзвінка, а він все не телефонував. Діана зводила себе в очікуванні, кілька разів поривалася подзвонити першою, та заважала гордість.

Діана допомагала сестрі в ресторані. Фарбувала стіни, мила підлогу і вікна. Годинами гортала сторінки інтернет-магазинів у пошуках красивого посуду та милих дрібничок на кшталт сільничок у формі півників чи тримача для серветок химерної форми.

Діана захопилася роботою. Чайники, чашки, тарілки, підставки для тортів та ажурні серветки для оздоблення вітрини. Вона без упину тиснула на кнопку “додати в корзину”, час від часу перевіряючи вартість корзини, щоб не вийти за дозволений ліміт. Основна робота була майже завершена, залишилися дрібнички. Меблі, як і обіцяв Юрій, забрали на реставрацію. Дійсно, викидати на смітник цілком придатні столи було б марнотратством. А от сам він так і не обізвався.

Цілі дні Кіра з Діаною проводили в ресторані чи магазині будівельних матеріалів, а ввечері передивлялися старі комедії. І хоч фрази і шматки діалогів давно знали напам’ять, сміялися від душі. Діана змусила себе не хапати телефон кожного разу, як він теленькає. Тим паче, що найчастіше звук сповіщав, що Павло скучив, що він хоче побачити Діану, що їм неодмінно треба зустрітися.

Діана обмежила спілкування з однокласником до ввічливого мінімуму. Кілька загальних фраз зранку і перед сном, і на цьому все. Вона не хотіла продовження, хоч і визнавала, що їм було неймовірно добре разом. Та повторювати минулі подвиги бажання не було.

Шлунок противно забурчав. Діана скривилася і подивилася на годинник. Майже третя, не дивно, що хочеться їсти. Кіра пішла в сусідню пекарню за булочками з карамеллю. Каву зварять свою. Такий був у сестер обід уже протягом тижня. Гаяти час на їду було шкода. Відпустка добігала кінця. Скоро доведеться повертатися в столицю, тож нема коли ніжитися. Треба допомогти сестрі по-максимуму.

Дверний дзвіночок голосно сповістив про чийсь прихід. На дверях висіла табличка “зачинено”, тож це могла бути лише Кіра.

— Залишилося обрати серветки і маленькі тарілочки для тістечок. Тільки спочатку поїмо, — радісно потираючи руки, Діана повернулася до дверей.

— Мені теж є чим похвалитися. Хлопці, заносьте.

Юрій поступився, пропускаючи до приміщення двох худеньких парубків. Закочені рукави відкривали жилаві руки. Вони заносили відразу по два столи, поклавши їх один на одний.

— Куди ставити? Може, сюди? Давай, Дене, попід цю стіну, — керував Юрій, а сам не зводив з Діани очей, посміхався тихою посмішкою.

Діана кивнула, погоджуючись. Вона не могла зараз приймати важливих рішень. Взагалі жодних не могла. Вона була така рада його бачити, що хотілося кинутися йому на шию і міцно обійняти, та вона стрималася. Він майже тиждень не давав про себе знати, а тепер поводився так, наче попрощалися вчора. Діана подумки похвалила себе за те, що проявила витримку і не зателефонувала першою. Достатньо того, що вона німіє при його появі і починає посміхати наче ідіотка.

— Ще маєш на сьогодні справи? — запитав Юра, коли за вантажниками зачинилися двері.

— Та ні. Наче. Не пам’ятаю, — Діана відчула, як щоки заливає гарячий рум’янець. — Кіра має принести булочки. Збиралися кави попити.

— Кіра пішла додому. Я зустрів її біля пекарні. Та голодною ти не залишися. Ходімо пообідаємо разом.

В Діани по спині побігли мурашки. Єдине, що змогла вичавити:

— Я не одягнена відповідно.

Юра подивився на джинси і худі з капюшоном і взяв дівчину за руку.

— Мені байдуже, я дуже скучив. Хочу побути з тобою. 

Діана засміялася та відступила на кілька кроків. Витримала його погляд. Їй подобалося, як він дивиться на неї. Серйозно, без тіні посмішки, але дуже тепло.

— Куди ми підемо?

— Куди ти хочеш?

— Мені байдуже, аби з тобою.

Вони їхали у затишній тиші. Зі стерео системи лунала тиха приємна мелодія. Боковим зором Діана слідкувала за Юрою і намагалася вгадати його настрій. Він не не відводив уважного погляду від дороги і, здавалося, забув,, що поруч із ним сидить Діана. 

-- Щось не так?  -- спитав він на секунду перевівши погляд на дівчину і знову зосередився на дорозі.

Не так. Все не так, подумки вилаялася Діана. Вона сидить поруч із чоловіком, який їй шалено подобається, і замість розговорити його, переключити увагу, вона наче води в рот набрала.. Поруч із цим чоловіком Діана ставала іншою, не схожою на себе. Він кілька днів займав всі її думки. Навіть тоді, коли його немає поруч, вона постійно думає про нього, а зараз, коли він так поруч, що вона відчуває тепло його тіла, їй хотілося співати від щастя.