Глава 9

Із прокуреного бару вони вийшли на свіже вечірнє повітря. Діана з полегшенням і майже жадібно вдихнула прохолодну ніч — вона була чистою, різкою, мов ковток води після надто солодкого напою. Там, усередині, їй не вистачало простору. Погляди колишніх однокласників чіплялися за неї занадто уважно, ніби кожен намагався впізнати в дорослій жінці ту саму дівчину зі шкільних років.

Колись вони й справді були дружними. Діана, хоч і була дочкою вчительки, ніколи не трималася осторонь і не намагалася здаватися кращою за інших. Вона сміялася разом з усіма, бігала на перервах, брала участь у витівках, які вони вигадували спільно і так само спільно втілювали. Мамі за це, звісно, діставалося — але не надто. Ніна Андріївна добре розуміла: для дитини важливо не випадати з обойми, бути частиною зграї, навіть якщо іноді за це доводиться платити зіпсованими колготками чи викликом до школи.

Телефонний дзвінок безцеремонно врізався в тишу, розрізавши нитку спогадів. Дзвонив Пашин заступник. З перших фраз стало зрозуміло: скарги, напівнатяки, знову та сама «делікатна справа», яка ніяк не зрушить із місця через впертість партнерів. Павло слухав мовчки, напружено, і з кожною секундою його обличчя темнішало. Він уже вклав у цю історію чимало сил і ще більше грошей, тож терпець урвався.

Відповідь прозвучала жорстко, різко, без жодних півтонів. Він відчитав співрозмовника, мов школяра, кількома фразами розставив акценти, кинув короткі вказівки — і, не прощаючись, обірвав дзвінок.

Павло впіймав скоса здивований погляд Діани.

— Круто, — резюмувала вона.

— Працювати не хочуть, лежні. Думали, я гроші задурно платитиму, — невдоволено висловився Павло.

— Чим ти тепер займаєшся, якщо не секрет? — поцікавилася вона.

— Усім потроху. Після того, що ти почула, будеш думати про мене бозна-що. Насправді з Олегом ми друзі. Просто маємо різні погляди на… ведення бізнесу.

— Угу. Не треба мені пояснювати. Я не хочу так багато знати про тебе. Це зайве.

— А я хочу.

— Що?

— Дізнатися, про що ти думаєш, хто тебе так засмутив, чому ти жодного разу не була на зустрічі випускників. І яку каву ти п’єш — шоколад чорний чи молочний, і…

— Кава і шоколад — чорні.

Павло так ніжно погладив великим пальцем кісточки її долоні, що вона ледь це відчула.

— А на решту запитань буде відповідь?

— Думаю, наразі цього буде достатньо, — Діана подумала, що робить дурницю, але руки не забрала. Що страшного в тому, що колишній однокласник потримає її за руку?

— Боже, як я тебе кохав, — прошепотів Павло.

— Невже?

Павло міцніше потиснув її руку, і Діана відчула, як вибухають почуття і прискорюється пульс, наче вона раптом прокинулася після довгого сну. Вона не відривала погляду від великого пальця Павла і здивовано спостерігала, як він легенько пестить кісточки її руки.

Богдан, звичайно, виявився великою сволотою. Усе, що вона відчувала до нього, пішло, випарувалося. Самій не вірилося, що так буває. Ще вчора вона мріяла вийти за нього заміж, а сьогодні навіть бачити його не хотіла.

Діана впіймала себе на думці, що їй хочеться, аби Паша її поцілував. Вона засоромилася свого рвучкого і нескромного бажання. Ніколи за собою нічого подібного не помічала. Може, це просто вино досі не вивітрилося?

Вона ніколи не мала зв’язків на одну ніч. Ніколи сп’яну не цілувалася з чужим коханцем. Жодного разу не прокидалася, шкодуючи про те, що трапилося. Вона завжди робила все правильно. Прислухалася до свого серця. Воно залишалося спокійним. Не тремтіло від хвилювання, притаманного почуттям, які мали б зароджуватися. Може, вона романтична дурепа, і серце не потрібно задіювати щоразу, коли симпатичний чоловік бере тебе за руку?

Паша — чоловік видний: високий, кремезний і з тією самою чоловічою чарівністю, яка зводить з розуму жінок. Він із того типу чоловіків, які вальяжно заходять до бару, лукаво посміхаючись. Але він не викликає в Діани жодних почуттів: ні хвилювання, ні трепету. Лише цікавість змушує її не прощатися, а чекати, що буде далі.

Вони дочекалися таксі і поїхали. Тільки не додому. Павло продиктував свою адресу. Він поцілував її біля вхідних дверей. Потім ще раз — у передпокої. Вони застрягли там надовго: пристрасний поцілунок, здавалося, тривав вічність. А потім почали зривати один з одного одяг. На мить Павло зупинився, щоб помилуватися ідеальною формою жіночих грудей. У нього було багато жінок. Особливих критеріїв зовнішності він не мав. Не мав значення колір волосся чи зріст. На розмірі ліфчика теж не зациклювався. Та коли побачив повні, бездоганно округлі лінії грудей і ніжно опуклі плечі, не стримав захопленого стогону.

Її солодка духмяна шкіра так смакувала, що Паша забув про все на світі. Він підхопив її на руки, врізався в стіну і, не відпускаючи губ, гладив живіт, м’яв сідниці. Геть забув про захист, а коли схаменувся, вона зупинила його:

— Я приймаю таблетки. Не йди. Продовжуй, будь ласка.

— Як скажеш, — прошепотів їй у скроню.

Діана відчувала спиною жорсткий килим. Вони так і не дісталися спальні. Гостра, на межі болю, насолода відступила. Тепер вона відчула сором. Вона не кохала Павла. Чому ж тоді лежить на підлозі в його квартирі, намагаючись вирівняти дихання?

Очі звикли до сутінків, але Паша, як і раніше, залишався темним силуетом поруч. Усім правим боком вона відчувала тепло його тіла. Він був сильніший і тримав кращу форму, ніж Богдан. Вона думала, що в її житті не буде інших чоловіків. Думала, що до кінця днів уже не переспить ні з ким, крім Богдана. Тільки він був їй потрібен, тільки його вона хотіла. І де він зараз? Не вчини він, як покидьок, Діана ніколи б не переспала з Павлом. Життя, безумовно, сповнене сюрпризів.

— Ти шкодуєш про те, що сталося? — серйозно спитав Паша.

— Як думаєш, усі помітили, що ми пішли разом? — Діана намагалася змінити тему.

— Усі знають, що ти розбила мені серце.